Гомер. Імманентна біографія (Тези)

 

 

 

ГомерИМАН copy

Коротко про книгу А.І. Золотухіна,
«Гомер. Іманентна біографія»,
Миколаїв, «Атолл», 2001, 88 с.ISBN 966-7726-21-5

Книга присвячена місту Миколаєву, на землі якого народився Гомер, і є тезами поки невиданої великий книги. У ній є 32 ілюстрації до наступних розділів:
Від автора
1. Миколаїв, як Аїд Гомера і Гіпполай Геродота
2. До питання про реставрацію Гілеї Геродота
3. Про Екзампей Геродоту й перемогу скіфів над Дарієм
4. Про реставрацію ітенерарія плавання Одіссея
5. До питання про іманентну біографію Гомера
6. Про можливість встановлення кіммерійсько-скіфського імені Гомера
7. Пектораль Б.М. Мозолевського, як симбіоз греко-скіфської культури
8. До питання про можливе захоронення Гомера на острові Березань
9. Про причастя до святих таємниць Гомера (післямова)
Список джерел

Наводимо короткий зміст кожного з розділів книги:

Від автора
У вступі йдеться про те, як і яким шляхом, створювалася гіпотеза про кіммерійсько-грецьке походження Гомера. Відзначено, що основним методом при спробі створення біографії Гомера було те, що він був за висновком багатьох дослідників, в тому числі О.Ф. Лосєва, іманентним автором. А це означає, що в свої твори Гомер вкладав риси власного життя. Вказані основні джерела роботи і вихідні передумови. Відзначено, що тези видані з метою наукової апробації гіпотези, з надією на те, що будуть отримані суттєві зауваження для врахування при виданні великої книги.

1. Миколаїв, як Аїд Гомера і Гіпполай Геродота
Оскільки до теперішнього часу дослідники так і не зійшлися в думці, де знаходився мис Гіпполай і храм Деметри на ньому за вказівками Геродота, автором висловлено припущення про те, що цим місцем розташування цілком могла бути територія півострова, на якому знаходиться нині м. Миколаїв. Слово Гіпполай має два переклади з грецької мови: «Великий лев» і «Кінний народ». Зовнішні контури Миколаївського півострова цілком можуть бути витлумачені, як фігура лева, а те, що тут жили кіммерійці й скіфи, які вважаються кінним народом, це не викликає сумніву ні у кого. Основні аргументи, чому Гомер мав Аїд на Миколаївському півострові зводяться до наступного. Розкладка загального маршруту плавання Одіссея, наведена в 4-му розділі книги, говорить про те, що островом Ея можна вважати острів Березань, розташований біля м. Очакова. По-друге, в «Одіссеї» йдеться про те, що, коли Одіссей жив на острові Еї у Цирцеї, то по дорозі в Аїд, він повинен був поперек переплисти річку Океан. На загальну думку, під річкою Океан за часів Гомера малася на увазі річка Борисфен (нинішній Дніпро), а напрямок «поперек» вказує на Миколаївський півострів. По-третє, єдина згадка кіммерійців в «Одіссеї» пов’язане з «народом і містом киммерийским», які перебували в місці розташування Аїда. Час плавання у Гомера Одіссея в Аїд і напрямки по і проти течії цілком збігаються з геофізичними реаліями Дніпро-Бузького лиману. Аїд омивала річка плачу Коцит, на роль якої цілком може бути віднесена, названа Геродотом річка Гіпаніс (нині Південий Буг), солоність води якої відзначена Гомером. Вона ж залишається солоною рікою і донині. Друга ріка Стікс (нині Інгул), зливається у Миколаївського півострова (Аїда) з Коцитом (Південним Бугом). Роль річки Періфлегетона, мабуть, була відведена річці Борисфен (нині Дніпро), а, точніше, Дніпро-Бузького лиману. Не менш важливими аргументами на користь того, що на Миколаївському півострові перебували кіммерійські міста, є відомості Помпония Мели про те, що тут знаходилося два міста Борисфеніда і Ольвіополіс. З «Хроніки» Євсевія слідує, що ці міста існували в 647 або в 646 рр. до н.е., тобто задовго до заснування Ольвії-2 (с. Парутине), а це означає, що вони дійсно були кіммерійськими. Гомер описав ці два міста в картині, виконаній Гефестом, на щиті Ахілла в «Іліаді». Розташування Аїда на мисі Гіпполай (на Миколаївському півострові) пояснює чому тут був розміщений храм Деметри. Згідно міфу про дочку Деметри Персефону, яку взяв собі за дружину цар Аїд, Деметра шукала свою дочку по всій землі, а коли знайшла, то оселилася біля Аїду, а жителі вибудували храм в її честь. Влітку Персефона гостювала у матері вдома, тобто в храмі (тому в природі все розквітало), а на зиму йшла до чоловіка свого в Аїд (життя вся завмирало).

2. До питання про реставрацію Гілеї Геродота
Гілея з давньогрецької перекладається, як Лісиста. Зазвичай прийнято ототожнювати Гілею з Кінбурнською косою. Насправді межі її більш великі. Уточнити їх можна, якщо правильно ототожнити річки, перераховані Геродотом, з нинішніми річками України. Ототожнення Істра з Дунаєм, Тираса з Дністром, Гіпанісу з Південним Бугом, Борисфена з Дніпром і Танаиса з Доном ні у кого з дослідників не викликає сумніву. Різночитання відносяться, до вказаних Геродотом річках Пантикап, Гіпакіріс і Герра. У книзі наводяться аргументи на користь того, що під річкою Пантикап слід розуміти нинішню річку Інгул, річку Інгулець слід вважати Гіпакірісом, а її приток, річку Саксагань – Геррою. Якщо це взяти до уваги, то кордони Гілеї Геродота і Аїда Гомера за вказівками, що містяться в їхніх працях, окреслюють їх межі, що проходять через Миколаївський півострів (мис Гіпполай), Кінбурнську косу, острів Березань (тоді півострів Ея), острів Зміїний (у Гомера – острів Еола) і Тендрівську косу (Ахіллів Біг або Дром). Всі ці місця були лісистими.

3. Про Екзампей Геродоту та перемогу скіфів над Дарієм
Наведено аргументи на користь того, що Екзампей Геродота знаходився між нинішніми містами Вознесенськом та Південноукраїнськом. Розглянуто історію походу Дарія на Скіфію в описі Геродота, а також інших авторів. Вперше висловлено припущення про те, що було не два походу Дарія на Скіфію в різні часи, а один – влітку в один час від 514 до 512 р. до н.е. Це пояснює багато незрозумілих вчинків скіфів в цій першій, відомої нам, вітчизняній війні. Розуміючи, що у скіфів немає міст, а кочівники можуть піти від противника куди завгодно, він розробив наступну тактику. Північні скіфські племена, він попередив дипломатично про те, що, якщо вони не будуть заодно з царськими скіфами, то він не піде на них війною. На півдні знаходилося Чорне море. Мабуть, Дарій, який провів глибоку розвідку в Скіфії, розбив своє 700 тисячне військо на дві частини. Одну частину, в складі 300, або трохи менше, тисяч воїнів, за місяць або два до свого наступу, направив тихо і без шуму через Дербентский прохід, уздовж Каспійського моря, щоб перекрити можливий відхід скіфів на схід і розтягнути сили скіфів між двома фронтами. Після розгрому скіфів Дарій розраховував з’єднатися обома частинами війська, ймовірно, біля порогів на Дніпрі, де можна було перейти річку без переправи. Сам же Дарій з 400 тисячним військом шумно наступав із заходу, перейшовши Босфор і Дунай за допомогою грецьких кораблів. З аналізу тексту Геродота, що описує цю війну, зрозуміло, що скіфи розгадали тактику Дарія. Незважаючи на те, що на спільній нараді скіфів північні скіфи відмовилися-таки брати участь у війні і царські скіфи, з рядом інших сусідніх племен, виявилися в складі приблизно 300 проти 700 тисяч війська Дарія, вони розробили наступну тактику. Війна велася партизанськими методами: нападали вночі, засипали колодязі, знищували їжу, не вступали в відкриті битви. Швидка кіннота сарматів на чолі з їх царем Скопасісом була спрямована Ідантірсом на схід з метою заманити східну частину війська Дарія в ліси і там їх, кинувши, швидким маршем вона повинна була повернутися до основних сил скіфів і вже разом з ними дати, якщо необхідно відкритий бій. Перське військо не було таким мобільним, як у скіфів, через наявність піших воїнів. Це давало можливість виграти час для протистояння основної частини військ Дарія. Коли Скопасіс повернувся зі сходу, то Ідантірс направив його до переправи на Дунаї, яку здійснювали греки. Але, він чомусь не спалив кораблі, а дав їм можливість відійти від берега. Греки попередили Дарія про це і коли скіфи вишикувалися на відкриту битву з Дарієм в Екзампее, той несподівано вночі пішов з військом до переправи. Ймовірно, цьому сприяли два повідомлення про те, що східне військо не прийшло до переправи на Гіпаніс (Дніпрі), а також те, що Скопасіс був уже на Істрі (Дунаї). Але, знову-таки скіфи не чіпали це військо, яке повільно просувалося і розтяглося в степах на сотню кілометрів, даючи можливість йому переправитися через Дунай. Відповідь на всі ці питання одна – скіфи, відпустивши військо Дарія, кинулися на схід, щоб розгромити другу частину його війська. Якби вони вплуталися в битву, то друга половина цілком могла б настигнути, та й сил для боротьби з другою частиною війська було б менше. На згадку про цю перемогу скіфи відлили бронзовий казан. Наводяться оцінки його розмірів. Щороку в день перемоги, вони збиралися в Екзампее і пили з цього котла вино. Висловлено припущення, що котел може перебуває на дні Ташлицької водойми ставка-охолоджувача ПУ АЕС.

4. Про реставрацію ітінерарію плавання Одіссея
Слідом за академіком К.М. Бером (1792-1876) висловлено припущення про те, що основна частина опису Гомером плавання Одіссея відноситься до Чорного, а не Середземного морю. Якщо уважно вчитатися в текст «Одіссеї», то виявиться, що кожна ознака, властивості, якість тієї чи іншої місцевості, описаної Гомером, можна знайти в реальності. Точно також, як Г. Шліман повірив опису Гомера і знайшов місце розташування Трої там, де її не шукали. Для кожного визначення місцевості в книзі дається обгрунтування чому це так і з яких слів Гомера це випливає. При обліку всіх характерних ознак опису Гомером всіх реалій місцевості, Середземноморський ітенерарій не витримує критики. Бо, наприклад, в Неаполі не можна розмістити Аїд, хоча б тому, що там не має з чим ототожнювати річку Океан і там не жили кіммерійці тощо. Загальний маршрут Одіссея виглядає таким чином.
Перша частина плавання 12-ти кораблів Одіссея відноситься, дійсно, до плавання в Егейському морі до відвідування країни лотофагов. Останньою у Гомера називається місто Едайн-Елайн-Кіммеріда, в якому він жив, воно розташоване на Європейському березі протоки Геллеспонт (Дарданелли), напроти Трої. Так що, під Ітакою слід розуміти саме цей півострів, а не реально існуючий острів на заході Греції. Під островом Коз слід розуміти острів Імрали в Мармуровому морі. Поруч біля мису Бузбурун знаходиться гора Тан, ймовірно, колишня при Гомера вулканом, що дав йому образ Циклопа. Далі кораблі Одіссея благополучно пройшли Босфор за течією, яке, судячи з опису Гомера, в той час було протилежним нинішньому з Мармурового моря в Чорне. При попутному південному вітрі кораблі дійшли до плавучого острову Еола, під яким слід розуміти острів Зміїний. Плавучим він називається тому, що і сьогодні ще він обтекается потужним плином Істра (Дунаю) так, що не тільки на його березі, але навіть при погляді з літака створюється враження, що острів нібито пливе. Далі, після невдалої спроби повернення додому вони знову повернулися до острова Еола, той їх не прийняв, і від нього кораблі потрапили в бухту Лістрігонів, про яку справедливо писав академік Бер, що це Балаклавська бухта. Там їх застало землетрус, який знищив всі кораблі, крім корабля Одіссея, на якому він і прибув до острова Еї (Березань), де жила Кірка. У неї Одіссей прожив рік або два, звідти плавав в Аїд (Миколаїв) до віщуна Тіресія. Потім він відправився додому повз острів Сирен (Караденіз богаз або помилковий Босфор) через протоку, нині звану Босфором, повз скель Сімплегади (нині камені біля бухти Румелі-Каваги), Сцилли (нині гора Юша) і Харібди (виру біля мису Месара) корабель Одіссея прибув на острів (нині Прінцеви острови), де мешкали священні бики Геліоса. Після того, як супутники Одіссея з’їли священних биків, Геліос розбив корабель, а Одіссей, врятувався на щоглі й кілі корабля, понесло течією і попутним вітром через протоку Босфор у Чорне море, де підхопила течія, нині звана кільцями Книповича, яка винесла його на острів Огігській (берег Криму). Там у німфи Каліпсо він прожив 7 років. Звідти на побудованому плоту, на цей раз використавши течією другого кільця Книповича, він досяг острова феаків Схерії (нині м. Батумі), а звідти його вже феакі відвезли на своєму кораблі додому. Автор книги в 1984 р. обстежив описані Гомером місця в Криму і на Кавказі. У Батумі, де імовірно знаходився острів Схерія, в краєзнавчому музеї знайшлося фото золотого юнака, в точності відповідного опису таких світильників, що стояли в палаці Арети і Алкиноя. Це був перший предметний доказ висловленої тут гіпотези.

5. До питання про іманентну біографію Гомера
Висловлено припущення про те, як за допомогою числа гекзаметрів Гомер міг зашифрувати в текстах своїх творів місце (там, де знаходиться Аїд, нині м.Миколаїв) і дату свого народження в «Одіссеї» (15.09.657 р. до н.е.) і час початку Троянської війни (14.09.619 р до н.е.) в «Іліаді». Матір’ю Гомера була гречанка, привезена з Сидону (Сайда) на фінікійському кораблі для кіммерійського царя Ліка (в «Одіссеї» він названий Лаертом), що жив в Гілеї (м.Миколаїв). На підставі вказівок, залишених в «Іліаді», «Одісеї» та інших міфів складена біографія Гомера, яку умовно можна розділити на 8 періодів життя, тут скрізь зазначені роки до н.е.:
1. «Борісфенідскій» (657-642 рр.) – Дитинство і юність в Гілеї (Аїді), втеча з Гілеї (Миколаїв) на фінікійському кораблі з матір’ю до батька в м. Едайн-Кіммеріда;
2. «1-й Кіммерідскій (642-640 рр.) – Життя в Едайн-Кіммеріді, навчання у батька морської справи і поезії у Арістея Проконесського;
3. «Подвиги Геракла» (640-628 рр.) – Служба у Троянського царя Паріса-Евристея, одруження на Мегарі, народження у Цирцеї Агафірса, Гелону та Скіфа (629-627 рр.);
4. «Єгипетський період» (628-620 рр.) – Служба у єгипетського царя Псамметиха 1-го, перебування в Фінікії, прийняття для себе нового імені Гомер, на основі імені сина Яфета Гомера, епоніма племені кіммерійського з П’ятикнижжя Мойсея (Старого Завіту), повернення в Едайн-Кіммеріду, одруження на Пенелопі, народження Телемаху (620 р. до н.е.);
5. «Троянська війна» – (620-610 рр.)
6. «Одіссея в Чорному морі» (610-600 рр.) – Перебування 2 роки на острові Еї (Березань) у Цирцеї; плавання на плоту в країну феаків на острів Схерію (Батумі), початок роботи над «Іліадою» та «Одіссеєю», повернення додому на кораблі феаків, звідки, після побиття женихів, переїхав в Калліополь, місто на азіатському березі Пропонтіди (нині Мармурове море).
7. «Калліопольскій» (600-590 рр.) – Завершення двох епосів «Іліади» та «Одіссеї».
8. «2-й Кіммерідскій» (590-581 рр.) – Повернення додому в Едайн-Кіммеріду, створення міфів і гімнів, загибель від руки Телегона і повернення тіла на острів Ею (Березань) для поховання.

6. Про можливість встановлення кіммерійсько-скіфського імені Гомера
Археологи й сьогодні ще не можуть провести різкої межі між кіммерійською та скіфською культурами. Судячи з усього, зв’язки кіммерійців з греками теж були родинними, тобто вони були набагато тіснішими, ніж у скіфів з греками. Можна говорити навіть про спадкоємність цих зв’язків у скіфів, які витіснили кіммерійців з Північного Причорномор’я в середині VII ст. до н.е. Гомер був останнім кіммерийским царем, вигнаним з Гілеї, де вожді кіммерійські перебили один одного, ймовірно саме тому він і розмістив на мисі Гіпполаю (Миколаїв) Аїд, як царство мертвих свого племені. Відвідавши Єгипет і Фінікію, він познайомився з П’ятикнижжям Мойсея і прийняв для себе ім’я Гомер, як біблійний епонім свого кіммерійського племені. На грецькій мові це слово означало «сліпець» або «заручник». Гомер явно експлуатував перше значення слова, але по суті залишався в грецькій культурі заручником свого кіммерійського походження. Геродот прибувши на цю землю записав зі слів греків пантеон скіфських богів, який починався з легендарного Таргітая. Сказане дозволяє проводити семантичний аналіз імен кіммерійсько-скіфських вождів на основі тлумачення частин слів, з яких вони складені. У зв’язку з цим висловлено припущення про те, що ім’я Гнура, могло бути скороченим терміном від «гнорімос – відомий, знаменитий» для скіфського позначення імені Гомера. Далі на основі семантичного аналізу разом з історичними відомостями, наведеними, перш за все Геродотом, і інших джерел відновлений родовід Гомера, якій виглядає так: Таргітай (810-740 рр. до н.е.??) → Ліпоксай, Арпоксай, Колаксай → Лігдаміс + Піфо (дочка Арпоксая) → Спаргапіф (Сандакшатру) → Пан, Лік (Лаерт, батько Одіссея) → Гнур (Гомер, 657-581 рр. до н.е.) → Скіф, Анахарсіс (Телемах), Савлій (Телегон) → Індартіс → Аріант → Аріапейт → Скіл, Октамасад → Атей (429-339 рр. до н.е.).

7. Пектораль Б.М. Мозолевського, як симбіоз греко-скіфської культури
Показано, що золота скіфська пектораль, знайдена Б.М.Мозолевским в кургані Товста Могила, є яскравим свідченням греко-скіфського символізму і знаковості. Значний внесок у тлумачення сюжету пекторалі, як греко-скіфської космограми, зроблений Д.С. Раєвським. Вперше М.В. Русяєва звернула увагу на те, що в центрі композиції зображено скіфський і грецький царі і вказала на відміну цих культур на лівій і правій частині пекторалі. Вона ж вказала на схожість скіфського царя з відомими зображеннями Атея. У книзі продовжений семантичний аналіз композиції пекторалі. Висловлено припущення про те, що в центрі пекторалі зображено Гомер і Атей, які тримають золоте руно. Відомо, що скіфський цар Атей народився в 429 р до н.е. і, як показано вище, це сталося рівно через 200 років після походу аргонавтів за золотим руном. Зі сказаного в 5-му розділі книги з’ясовано, що Атей в 6-му коліні був нащадком Гомера. На пекторалі це знайшло вираження в розміщенні по колу 6-ти пар тварин і птахів матерів з дитинчатами, це має символізувати число поколінь, які їх розділяють. Нижній ярус пекторалі явно присвячений підземному світу і мабуть не випадково. Саме 200-річчя з дня смерті Гомера в 381 р. до н.е. могло послужити приводом до створення пекторалі до цієї дати, а сюжетно також до 200-річчя походу аргонавтів. Ймовірно, саме так і було приурочене виготовлення пекторалі. З урахуванням сказаного можна вважати пектораль прямими матеріальним підтвердженням, висловленої вище гіпотези про кіммерійське походження Гомера.

8. До питання про можливе захоронення Гомера на острові Березань
З міфології відомо, що Одіссей загинув від рук власного сина Телегона. За вказівкою матері (Цирцеї) він розшукував батька і, потрапивши в Ітаку (Едайн-Кіммеріду), напав на стадо. Гомер вийшов захищати своє майно і був смертельно поранений списом, на кінці якого був укріплений отруйний шип морського ската. Оплакавши вбивство батька, Телегон, очевидно за заповітом Гомера, відвіз з Телемахом і Пенелопою тіло батька на острів Ею (Березань). У 1900 р. на острові Березань Скадовський на некрополі знаходить камінь з давньогрецькою епітафією. Камінь сьогодні пропав, але збереглося фото графіті на ньому. Його розшифрував знаний епіограф В.П. Яйленко. Частина тексту на камені не читається і Яйленко зробив припущення як їх можна читати. Ось його переклад тексту: «Мене, пам’ятник загиблого Мастора, сина Берта, поставив Арістон». Автор книги уточнив це читання і дав рівноцінний за кількістю букв, що читаються варіант: «Мастору, син Лаерта, який загинув, Арістон мене, пам’ятник, поставив». Це одне невелике уточнення вже дає можливість вважати, враховуючи, що батьком Одіссея був Лаерт, віднести цю епітафію до Гомеру. Подальше уточнення нечитабельного тексту дає можливість в утвореному із запису акротелевірші прочитати не тільки пряму згадку імені Гомера, але й визначити дату народження, що підтверджує ту, що була отримана з текстологічного аналізу «Одіссеї». Якщо врахувати, що збігаються дати отримані з абсолютно різних джерел, то це можна вже вважати підтвердженням гіпотези. Крім того, в самій епітафії міститься й дата смерті Гомера, яку можна визначити з точністю до одного місяця. До цього можна було висловити лише припущення про приблизний час загибелі Гомера.

9. Про причастя до святих таємниць Гомера (післямова)
Історично на роль батьківщини Гомера претендувало близько 20-ти міст Стародавньої Греції. Платон писав, що «Гомер виховав всю Грецію». На Панафінейських іграх багато читали «Іліаду» і «Одіссею» на пам’ять. Особливою любов’ю Гомер користувався в Північному Причорномор’ї. Це видно з праць Страбона і Борисфенітської промови Діона Хрисостома, який побував в Ольвії в 95-му р. н.е. Останнє свідчення любові ольвіополітів до Гомеру особливо важливо, бо через 700 років в самій Греції інтерес до Гомера помітно охолов. Власне кажучи, це продемонстрував і сам Діон Хрисостом. Зате ольвіополіти мало не образилися, коли він зневажливо відгукнувся про Гомера. Багато з них напам’ять читали Гомера і шанували його і Ахілла, як богів. Виникає питання, в чому джерело такої невичерпної любові? Чи, не в тому, що вони вважали Гомера своїм земляком?! Чи не тому сама Ольвія, будучи розташованою між півостровом, де Гомер розмістив Аїд (нині м. Миколаїв) і де він народився, як зізнається сам, і півостровом Еї (нині острів Березань), де спочив Поет, фактично стала пам’ятником щасливого співіснування грецької і скіфсько-сарматської культур протягом майже цілого тисячоліття! Далі приділено увагу генезису і логіці розвитку ідей, які привели автора до створення цієї книги.

Повна версія книги англійською мовою наведена тут на сайті.

Comments are closed.