ГАРМОНІЯ НЕ ТЕРПИТЬ ФАЛЬШІ

З усіх видів мистецтв музика, можливо, найдосконаліше. Внутрішня досконалість її заснована на гармонії, в цьому сенсі вона – прекрасна. Музика завжди права, бо гармонія не терпить фальші. Але все це справедливо в тому випадку, якщо музика талановито написана, талановито виконана і талановито прослухана. Останнє – є елементом загальної культури, про неї і піде розмова.

За змістом зазвичай музику ділять на легку і серйозну. Не заперечуючи умовності цього поділу, зауважу, що для розуміння серйозної музики потрібна спеціальна підготовка.

У нашому місті є: кафедра музики педінституту, факультет інституту культури, музичне і культурно-просвітнє училища, 8 музичних шкіл. Працюють вони майже всі з повним навантаженням. Але який результат цієї роботи? Про це можна судити, перш за все, по відвідуваності концертів серйозної музики в нашій філармонії. Але на них-то якраз і пустують зали. Тоді як на концертах легкої музики, як правило, в залі яблуку ніде впасти. У чому ж справа? Може бути, в тому, що науково-технічна революція і соціальна забезпеченість нашого народу уможливили щоденне слухання музики мало не в кожному будинку? Безперечно, це має місце, і з цим не можна не рахуватися.

Але, по-перше, ніяка електроніка не замінить живого спілкування виконавця та слухача. Адже не секрет, що натхнення артиста, а значить і якість виконання, залежать від реакції публіки. Якщо хочете, музиканти змагаються зі слухачами в розумінні прекрасного. Не випадково слово «концерт» в перекладі з італійської означає змагання. Саме завдяки цьому слухач в концерті збагачується не тільки від змісту музики, а й від причастя до народження великого чуда, яким є музика.

По-друге, ні якість відтворення звуку в концертному залі, ні відчуття свята від зустрічі з прекрасним, ні обстановка зосередженої уваги, спрямована на максимальне сприйняття музики, ніяк не можуть зрівнятися з тим, що є в домашніх умовах.

Або ми стали перебірливими, слухаючи щодня кращих виконавців? Нічого подібного! Ось приклад останнього виступу в Миколаєві видатного віолончеліста, народного артиста СРСР Данили Шафрана. Це сталося кілька років тому. У день, призначений для концерту Шафрану, керівництво філармонії, очевидно, через малість зборів, перенесло його концерт в музичну школу № 1, а зал філармонії був відданий для виступлення якомусь естрадному ансамблю. Артист зі світовим ім’ям, природно, образився і під час концерту зробив заяву про те, що буде з нами зустрічатися де завгодно, але тільки не в Миколаєві… Прикро, чи не так? Ось ще приклад. На останньому концерті відомого скрипаля, лауреата міжнародних конкурсів Віктора Третьякова в залі філармонії були присутні не більше 40 чоловік! Концерт пройшов в одне відділення замість двох … Так бажання слухати музику перетворюється зі свята в покарання, бо сидіти в порожньому залі нестерпно соромно!

Немає слів, багато в чому винна філармонія. Реклама майбутніх концертів серйозної музики поставлена слабо, заздалегідь в газеті оголошення даються рідко, оперативних рецензій на минулі концерти майже немає. А адже в завдання філармонії входить пропаганда кращих зразків музики. Абсолютно неприпустимо, якщо це краще, як в торгівлі, буде визначатися грошовим збором.

Але чи тільки філармонія в усьому винна? Звичайно, ні. Одними тільки викладачами музичних закладів нашого міста, не кажучи про їх учнів усіх випусків, можна було б кілька разів заповнити невеликий зал філармонії!

Глибоко прав вчитель В.В. Бабко, відзначаючи, в своїй статті «Що є краса?», Опублікованій в «Південній правді» 16 жовтня ц.р., що школа і сім’я явно недостатньо приділяють уваги вихованню любові до прекрасного, розуміння прекрасного і культурі споживання. Прогалини щодо музики позначаються як в невмілому, так і в надмірному споживанні молоддю легкої музики.

Немає слів, талановита легка музика, безумовно, потрібна, але тільки вона одна? Мені можуть заперечити – про смаки не сперечаються, кожен слухає те, що йому подобається. За цим якраз і криється та сама пасивно-розважальна позиція, яка сьогодні проглядається навіть у музично освіченої молоді. Але ось що говорив з цього приводу чудовий німецький композитор XVIII століття Гендель: «Мені було б прикро, якби моя музика доставляла людям лише задоволення. Моя мета – робити людей краще». Великий російський письменник Достоєвський також стверджував: «Світ врятує краса!».

Це, однак, зовсім не означає, що прекрасне саме по собі може відстояти мир від засилля несмаку, вульгарності і міщанства. За красу потрібно боротися! Почуття прекрасного необхідно виховувати з дитинства і всіма наявними засобами. Тут, як ніде, потрібен особистий приклад і навіть подвижництво – скажімо, таке, яке ми бачимо у чудового радянського композитора і педагога Дмитра Борисовича Кабалевського.

Найважливішим засобом музичного виховання повинна стати пропаганда музичних традицій нашого міста. Тим часом історія музичного життя Миколаєва все ще мало вивчена. Безумовно, до числа досягнень слід віднести організацію музею і установку бюста великого російського композитора Н.А. Римського-Корсакова в Миколаєві. Але чи багато може зробити музей на громадських засадах, що не має достатніх коштів і приміщення? Необхідно надати допомогу і відділу мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. О. Гмирьова в придбанні потрібних грамплатівок і книг, бо фонотека бібліотеки має прикрі прогалини. Це абсолютно неприпустимо.

І ще про традиції. У «Миколаївській газеті» від 4 грудня 1910 р. повідомлялося, що в лютеранської церкві (будівля кірхи 1852 року побудови, на вул. Адміральська, 12) після ремонту будівлі встановлено один з кращих в Росії органів на 850 голосів. У цьому храмі вперше в Миколаєві 5-го і 6-го грудня 1910 року були проведені два органних концерти, в програму яких входили твори Баха, Мендельсона і Гуно. Варто було б відродити цю традицію на сучасному рівні, а заодно повернути одній з найстаріших будівель нашого міста її колишній вигляд. Органні вечори в цьому залі якнайкраще сприяли б пропаганді серйозної музики. Думаю, що це був би чудовий подарунок до 200-річчя Миколаєва.

Опубліковано в газеті “Рідне Прибужжя”, 29 грудня 1983 р.

P.S. Музика була, є і залишається однією з найсильніших пристрастей в моєму житті. Буваючи в Петербурзі і Москві, я не пропускав нагоди потрапити на той чи інший концерт. Мені пощастило чути Е. Мравінського, С. Ріхтера, Е. Гілельса, Д. Шафрана, Д. Шостаковича, С. Ростроповича, Н. Гутман, В. Співакова, М. Плетньова, В. Третьякова, О. Когана, П. Когана та ін. З цього приводу Пушкін писав: “З насолод життя однієї любові музика поступається, а і любов мелодія…”. Після одного з таких концертів в улюбленому мною Великому залі Ленінградської філармонії, на виході з якого, на площі Мистецтв, вас зустрічає О.С. Пушкін, повз волі виник вірш, навіяний неповторним, останнім для мене, концертом Євгена Мравінського. Як зараз пам’ятаю і бачу, як він гордо стоїть, спираючись на високий стілець, диригуючи більш очима, ніж руками. Музика виникла з нічого* і тут же захопила і забрала з собою душу в небеса… Неймовірне відчуття блаженства охопило весь зал, і це священнодійство вже не відпускало всіх до самого кінця виконання. Коли ж Музика стихла, обездушене тіло не могло якийсь час прийти в себе – потрібен був фізично якийсь відрізок часу, щоб душа повернулася в тіло. І ця пауза була найвищою оцінкою майстерності диригента. Потім, коли всі схаменулися, пролунав оглушливий шквал оплесків, який довго не відпускав Диригента зі сцени, а Він, щедро роздавав ці оплески своїм музикантам, як ніби був тут і зовсім ні до чого…

* Останній концерт Мравінського відбувся 6 березня 1987 року. У Великому залі Ленінградської філармонії виконувалися “Незакінчена” симфонія Шуберта і Четверта симфонія Брамса.

5308

Євген Мравінський

Comments are closed.