Вірші з книги “Екзампей”

Exzampey-копия-207x300   
                                                                                                                                                      БРАТОВІ
Вітер віє, дощик плаче
листя розстеляє,
в золоту парчу неначе
землю одягає.
Клени з вербами сумують –
оголила осінь,
десь за хмарами нудьгують
сонячко і просинь.
Сиро, холодно і сумно,
птахи не співають,
тільки листячко безшумно
до землі злітає.
Чарівна краса повсюди
тихо догорає,
та байдужі ходять люди –
ніхто не збирає .
А тий зрячий, що все бачив
спить собі у полі,
і краса по ньому плаче,
як по рідній волі…
23.10.1986 р.
                                                                                                                                                                ЧОРНОБИЛЬ
 “І плачуть птахи-самовбивці,
  Щоб ми зосталися. Людьми…”
                                Д. Кремінь
“Як третій янгол вострубив,
На землю Гога та Магога
Злетіла зірка на ім’я “Полин”
І отруїла води від порога…”
Чорнобиль вибухнув…
А через день, уранці,
Мій братик рідний помирав,
І я тоді іще не знав,
Що нас врятують вогнебранці.
…Христа до того розіп’яли,
Заради учнів Він воскрес,
Вони ж навперебій Фомі казали:
Зійшов Учитель із небес.
А він їм твердив: – Я НЕ ВІРЮ,
Аж поки пальці не уткну
У ті від  цвяхів, хресні діри…
І дочекались, в мить одну
Чорнобиль вибухнув З НЕВІРИ
Безбожним подихлом могили…
Благословенні ті єси,
Хто вірив навіть у часи,
Коли громили кліроси.
І готувались до офіри,
Яку вказав нам Божий Син:
Чорнобиль повернув до віри –
Хрест переміг Зірку-Полин!
…………………………………
Здійснивши літію звичайну,
Ми поминали дві біди,
А я гадав: у чому тайна,
Що поєднала їх сліди?
Нарешті, шляхом Одіссея
З Аїду вибрався живим,
Одначе води Екзампея
Коцита отруїли плин…
Чорнобиль – Україні біль
І “Екзампея” суть і сіль…
 7.01.2004 р.
 
 
    ГУЛЯЙ  ВІТРЕ
Гуляй, вітре, гуляй, вітре,                                             
козаченько вільний,                                                    
зажурився – йдеш повільно,
разгулявся – сильний.                                                  
 
Гуляй, вітре, бо немає,                                                 
ні даху, ні двору,
нема жінки, що кохає,
дитячого хору.                                                                               
Нема часу  для зупинки,                                              
бігти щойно треба,
від хвилини до хвилинки,                                        
від землі до неба.
І мені, неначе вітру,                                                    
теж нема спокою,
жене, жене час рукою
відси, з цього світу…
                                                                                                                                                                  Т.
Шановним у царя не був,
Елітність духу мав й без того.
Він, як Гомер безмежних дум,
Через віки нас судить з Богом.
Еней поезій і Рембрант,
Невичерпний пророк Украйни,
Кобзар небес, життя жебрак,
Оранти син й безодня тайни.
                                                                                                                                                                  Д.                                           
Кіммерії Ольвійській Дим,
Розмова з Богом на Парнасі,
Еллін і дикопільский Див,
Месія Гіпполаю на Пегасі,
ІНЬ у житті та Ян у Часі.
1999 р.
                                                                                                                                                      Д.Д. КРЕМІНЮ
        з нагоди вручення йому
       Державної премії ім. Т. Г. Шевченко
Христос воскрес,
мій дивний Кремінь!
Тарас Григорович воскрес!
Зійшов до тебе із небес
розп’ятий за Украйну Геній.
І ти з Андрієм Первозванним,
дві частки Генія ви є:
одним малює  несказанно,
тобою пише вірші знанні
і разом з вами Він живе.
Віднині, Дмитре, ти – Апостол,
поезії життя Святий,
пророк нескорений  і постник,
чий кожний вірш  і кожний поступ
благословлятимемо Сий.
23.04.1999 р.
                                                                                                                                                АНДРІЄВІ АНТОНЮКУ
Гей, Андрію, гей у полі
Вічність зірками сіяє,
Б’ють копитом землю коні,
Ніч з минулим розмовляє.
Натягнули світла струни,
Грай поволі та чувай,
Як воскреснуть святі люди –
На полотнах розпинай.
Ніч-життя, як сон пролине,
Часу марно не втрачай,
Відтвори з малюнків крила
Та й до вічності злітай…
2004 р.
                                                                                                                                                         ЯБЛУКА ГЕСПЕРІД
                               Д.Д. Креміню!
Коли ти на дорогу яблука давав,
Воно було і яблуком пізнання,
І пам’яттю. На разі пригадав
Один Геракла подвиг, із останніх…
Згадав, як жили ми у Вавилоні,
Ти був тоді Саггіль-кіна-уббіб,
А я в Семирамидовім полоні
Вже рими їв твої, як хліб…
І час той відійшов,
Семирамида, нам на лихо,
голубкою злетіла на той світ,
Аж доки я в Гомері не знайшов
Тебе на службі Псамметіха.
І саме там, в далекому Єгипті,
Із Гільгамеша виплинув Геракл,
Хоч не було вже на цім світі,
Садів, висячих на горах.
І там, мій брате, Діоскур-Гомер,
Ім’я знайшов у “Битії” Мойсея.
О, мрії молодості сфер,
Як служба у Париса-Еврістея.
Згадаймо, як питали ми Нерея,
Де причаївся сад той Гесперід?!
О, як він не хотів розкрити тайну,
Приймаючи різноманітний вид,
А ми тримались, доки він негайно
На землю рідну нам не указав,
Назвавши край гіпербореїв,
І то була ріднесенька Гілея,
Тепер Кінбурном хтось її назвав…
Тече у Понт Дніпро, як Океан,
І яблука растуть під оком Феба,
І батько Гесперід, титан Атлант,
В Криму тримає на раменах небо.
А в Миколаєві Гомеровім – Аїд,
Життя тримається на римі,
Допоки квітне сад наш Гесперід,
Ми будьмо вічно молодими… 
12.01.2004 р.

Comments are closed.