30 січня 2020 року в Художньому музеї ім. В.В. Верещагіна відбувся творчий вечір з нагоди гарного ювілею – 85 річчя – народного художника України, скульптора, Юрія Андрійовича Макушина. Про що йшла мова на цьому вечорі та хто виступав – подивиться на відео і зрозумієте, що це зібралася культурна громадськість нашого міста на чолі з мером Олександром Сєнкевичем. Я ж розповім про власну майже 40-річну дружбу з цією непересічною та творчою родиною на чолі з дружиною Інною Вікторівною, теж заслуженим художником України, та їх талановитим сином Віктором, якій поєднує всі здібності та мрії своїх батьків.
На цьому сайті ви можете подивитися його виступи в нашій філармонії та послухати його соло на флейті, яку винайшли та удосконалювали саме на землі нашого міста Арістей Проконнеський (Орфей), сестра Гомера, Клеопатра (Сапфо) та син її з Гомером (Платоном), Скіф (Анакреонт), який був визнаний бардом Еллади саме за те, що вперше написав канон для флейти та виконав його в Афінах в 593 р. до н.е., як окремого музичного інструменту. До нього флейта використовувалася лише для супроводу хорового співу.
Тут я розкажу маленьку історію про нашу спільну роботу з родиною Макушиних з встановлення першої меморіальної дошки О.С. Пушкіну на розі вулиць Шевченка та Соборної – подивиться на неї. В цьому випадку, як і в інших (другої меморіальної дошки на домі А.П. Зонтаг та пам’ятнику поетові) Макушини (скульптори) працювали з О. Поповою (архітектор) та зі мною (історичні довідки).
При виготовлені бронзової дошки спочатку готується макет з глини, а потім вже по ньому відливається пам’ятник. Зазвичай ми узгоджували всі питання та шукали спільні варіанти в чому має бути одягнений Пушкін, над чим він працював саме в той час, як виглядала поштова станція в ті часи, де зупинявся поет та інше. Наприклад, тут поет зображений Юрієм Андрійовичем в образі Онєгіна — ви спитаєте чому? А тому, що за два тижня до приїзду сюди Пушкіна у відоме “відрядження на сарану” в травні 1824 р. тут побував майбутній декабрист Сергій Волконський, який їхав з Одеси на Кавказ. Мені вдалося розшукати унікального листа Сергія Волконського до Петра В’яземського в Москву, якій тут написав таке: “Пишу з пошти Миколаєва… Пушкін в Одесі пише Онєгіна і розважає ним оточення“.
Це був 1987 р., я тоді працював головним фахівцем ЦНДіПІ «Тайфун» і через те часто літав до Петербургу або до Москви. Перед відрядженням глянув на глиняний макет дошки – начебто все нормально, а коли повернувся – побачив вже відлиту дошку й оторопів! І кажу, Юрію Андрійовичу, що ж робити – Пушкін був чиновником 14 класу і йому давали на поштових станціях лише двоє коней?! Ну ніяк не могли дати трійку коней, на яких він тут їде?! А Юрій Андрійович і каже мені – ну ми ж любимо Пушкіна, та хай вже їде в нашій історії на трійці…
