О. Пушкін: «Бувають дивні зближення…»

20200606_165549

Сьогодні 6 червня 2020 р. виповнилося 221 р. з дня народження О. Пушкіна, вивченням життя і творчості якого я займаюся вже 40 років. Як це не дивно, але чим більше заглиблюватимуся у вивчення зв’язків Пушкіна з Миколаєвом, тим більше знаходжу зв’язків з історією мого власного роду. Користуючись нагодою надаю уривок з «Післямови» в книзі А. Золотухіна «Художник Віталій Золотухін (Живопис і графіка)». Миколаїв. Видавництво Ірини Гудим. 2019 р., яка присвячена 90-річчю з дня народження мого рідного брата художника (відео ювілейного вечора в Художньому музеї – ТУТ).

                                                                        «Нас мало обраних, щасливців вільних,                                                                                     Які користь огидну відкидають,                                                                                           Єдиного прекрасного жерці.»                                                                                              О. Пушкін (пер. М. Бажана)

«…Без перебільшення можна сказати, що для нашої родини втрата матері 8 квітня 1980 р. стала поворотним пунктом у нашому житті, бо вона принципово власним прикладом довела відданість своїм дітям. Віталій реально став її опорою, а я не встиг як слід віддячити їм за те. З того часу Віталій почав писати найбільш значущі свої роботи в технічному й програмному відношенні вони стали більш філософськими. До цього я глибоко займався виключно науковими проблемами фізики, вже активно виступав на всіх союзних конференціях з акустики й турбулентності, писав наукові статті, мав два десятки винаходів, тощо. Хоча й подекуди писав вірші, але все ж відчував себе у гуманітарному напрямку неосвіченим. Через те непомітно для себе зайнявся вирішенням 3-х гуманітарних проблем: що робив О.С. Пушкін в Миколаєві, де плавав Одіссей і хто був автором «Слова о полку Ігоревім»?

Так сталося, що після виходу на наукову пенсію, мені довелося залишити всі свої наукові заняття з акустики й турбулентності та перейти до публікацій напрацювань з перелічених гуманітарних питань. Однак ті знання з фізики не тільки не виявилися зайвими, а значною мірою допомогли фахово розібратися, наприклад, з тим, де знаходилася Скілла й Харибда. Оскільки течія в часи Гомера була протилежною сучасній, в протоці Босфор сьогодні не спостерігається циклопічного виру, яким була Харибда, довелося змоделювати цей процес на дрібній воді по контурам першої точної карти Босфору, складеної в 1834 р. Є. Манганарі, запозиченої з нашої Обсерваторії, та знайти її положення. В 2005 р. я присвятив нашій матері книгу російською мовою «Тайны «Слова о полку Игореве», в котрій надано шифр до розгадки прихованих текстів стародавніх європейських першоджерел і це відкрило шлях до створення в 2016 р. нової науки, яку я назвав апокрифологією.

В тому ж 2005 році видана російською мовою книжка «Экзампей (эссе, стихи и поэма)», яку присвячено пам’яті брата Віталія, як художника. Через те в неї зроблено семантико-семіотичний аналіз золотої скіфської пекторалі, знайденої нашим земляком-археологом Б. Мозолевським. Доведено також, що Іларіон був першим художником і поетом Київської Русі, який розписав найважливіші 88 ікон в соборі Святої Софії в Києві. Розглянуто відношення  Пушкіна до Рафаеля, показано, що художник В.В. Верещагін був провісником Ноосфери, а також надані свідчення про двох братів-художників М.М. Ге та Г.М. Ге. Останній з них, як відомо, мешкав у Миколаєві.

Програма дослідження перебування Пушкіна в Миколаєві опиралася на пошук матеріалів в 45-ти архівах і бібліотеках в 10-ти містах Радянського союзу, а в Пушкінському Домі знайдені рукописи, які відносяться до Миколаєва. До 5-ти приїздів поета у Миколаїв, відомих академічній науці, вдалося додати ще 4 таємних, три з яких описані алегорично в «Казці про царя Салтана», а також в рукописах та документах. Внаслідок пошукових робіт складено історичні довідки, на підставі яких встановлено пам’ятник і дві меморіальні дошки О. Пушкіну, а також дошки на місці будинків де мешкали В.І. Даль та Г.М. Ге (остання виготовлена в 2007 р., але ще й досі не встановлена). Видано російською книжки «Пушкин и Николаевский край» (2001), 10 випусків «Невідоме про Пушкіна» (2005-2011), «Николаевский Пушкинский клуб (1989-2007)».

Якщо б я не зайнявся Пушкіним, то мабуть і не дізнався б про походження своєї родини від Рюрика. А коли прочитав у Пушкіна про фрейліну Хілкову, то відразу згадав, що бабця наша теж була Хілкова Прасквія Вісаріонівна. У декількох відділах рідкісних видань бібліотек, а також в архівах, робота в яких потребувала спеціального дозволу, можна було замовити «Бархатну книгу роду Рюриковичів», а далі замкнути ланцюжок свідченнями з Херсонського та Миколаївського обласних архівів. Зрозуміло, що про це боялися говорити батьки в радянські часи й тому ми діти нічого про це не знали.

Сьогодні вже навіть і в архіви можна не ходити, бо багато архівних свідчень є в Інтернеті. Наша родина по лінії діда Іосіфа Степановича Седнєва та бабці П.В. Хілкової походить з поселення Воскресеньська біля міста Миколаєва. Архівні дані свідчать про те, що утворення поселення князь Потьомкін затвердив своїм указом одночасно з Миколаєвом в 1789 р. і приписав його до міста. В нашій же родині з роду в рід передавалися перекази про те, що це поселення було засновано одночасно з Херсоном у 1778 р., Седнєвих же, як корабельних майстрів, переселили з Охтинської верфі, що в Петербурзі, сюди для будівництва верфі в Херсоні. Саме тому вони називали себе «охтинцями», а коли вже була заснована верф у Миколаєві, вони продовжили працювати тут. За своїм статусом вони не були кріпосними селянами, а належали до середовища міщан.

Встановлено, що наш прадід, Степан Ілліч Седнєв, народився в 1837 р. і, як казав про це наш дід, працював вже на Миколаївській верфі. У 1855 р. возив землю на Констянтинівську батарею на возах, для створення штучного острову в Кримську війну. Оскільки в їх роду було декілька братів, то він мусив служити в армії за них. Полюбив нашу прабабцю Прасковію Миколаївну Булкіну й утікав до неї. Потім його проганяли через кийковий ряд, а коли спина заживала, втікав знову. Нещодавно я знайшов підтвердження цієї родинної легенди – в Метричній книзі Воскресенського посаду за 1861 р. записано, що Степан Седнєв 24 р. одружився на Прасковії Булкіній 21 р. По тим міркам це було надто пізно, бо як писав Пушкін в «Євгенії Онєгіні»: «Їй було 20 років – вона була стара». Дід наш, Іосіф Седнєв, у 18 р. першим шлюбом одружився в 1901 р. на 19-річній Прасковії Хілковій. Зараз з архівів з’ясувалося, що діду рік «приписали».

Ба, більше того, моя мати розповідала нам, що Вісаріон Хілков (в 1901 р. він був гласним Миколаївської думи, представляв посади Воскресенська та Калинівки) спочатку відмовив дідові з двох причин. По-перше, він був сам одружений на Агафії Акимівні Седнєвій (інцест), а по-друге, він був з князівського роду. Однак «охтинці» розуміли, що його донька вже засиділася в дівках, та й дід був статним хлопцем. Зібрали грошей, пошили йому штани (до цього бігав у довгій сорочці), купили йому білих коней і він умикнув бабцю. На те батько тільки й сказав – нехай живуть без приданого. В родині також розповідали, що прадід Степан чумакував та їздив до Криму по сіль та вино. Через те при повернені з Криму лише на першому та задньому возах чумаки були тверезими, бо решта потягували віно з діжок через соломину. Перед Воскресенськом вже всі були п’яними, бо воли знали дорогу до своїх хат.

Історія про «охтинців» в Миколаєві знайшла продовження в згадуванні Пушкіним в XXХV строфі 1-ї глави «Євгенія Онєгіна», написаній в Миколаєві під час першого таємного приїзду поета на яхті «Втіха» і перебування його в домі А.П. Зонтаг, розташованого на розі сучасних вулиць Громадянської й Нікольскої, 1-8 жовтня 1823 р.: «… с кувшином охтенка спешит». Напевно, хтось з Седнєвих приносив молоко А.П. Зонтаг. Ймовірно, це була Тетяна Седнєва, дружина Якова Седнєва 23 років, архівні дані свідчать, що вона померла в 30 р. – 13 листопада 1830 р. Дізнавшись від поета, що він з Петербургу, вона могла повідомити йому, що род Седнєвих сюди прибув з Охти ще тоді, коли Миколаєва не було. Через те Пушкін на карті України (див. с. 5  в книзі «Пушкін і Миколаївський край») зобразив Очаків та Воскресенськ на річці Інгулі, а на місці Миколаєва позначив переправу, тобто міста ще не було.

004-1

Погодьтесь, що без знання історії мого роду неможливо пояснити, чому Пушкін накреслив на карті України якійсь малозначущий Воскресенськ! Ба, більше того, можна припустити, що саме знайомство Пушкіна з Тетяною Седнєвою наштовхнуло його на використання саме її імені для головної героїні роману. Зрозуміло, що найважливішем всеж-таки було те, що Тетянин день співпадав з днем народження його таємної любові Софії Потоцької. Аналіз заповнення в рукописах поета віршів з «Євгенія Онєгіна» свідчить про те, що знайомство Пушкіна в Миколаєві з Тетяною Седнєвою відбулося в період 1-8 жовтня 1823 р., коли з’явився запис «… с кувшином охтенка спешит» в XХХV строфі 1-ї глави. Розгляд чернеток роману свідчить про те, що ім’я Тетяни,  вперше з’явилося пізніше, в XXIV строфі 2-ї глави в 1824 р.

Вся ця історія про Седнєвих свідчить про, ймовірне, обрусіння в Охті моїх майстровитих українських предків з Седнева, заснованого даньцями в VII сторіччі, розташованого в 25 км на північ від Чернігова, та їх повернення вже на південь  України через 200 років, яке вони, напевно, вважали Воскресінням! Цей екскурс в історію свого роду я зробив свідомо, бо історія нашої держави складається з історії кожного роду і цей мій звіт перед братом є продовженням його справ і думок…»

Comments are closed.