25 березня 2017 р. минув один рік з дня сконання Миколи Олексійовича Троянова, заслуженого артиста Грузії, почесного громадянина Миколаєва, почесного члена Пушкінського клубу, беззмінного керівника Народного драматичного театру протягом майже 55 років, одного з самих видатних сучасників нашого міста. Без перебільшення можна сказати, що він був одним з небагатьох стовпів духовного життя Миколаєва.
25 грудня 2016 р. Пушкінський клуб відзначив 95-річчя Миколи Олексійовича, на якому його син, Олексій Троянов, подарував канделябр членам клубу і книги, що були написані його батьком. Потім члени клубу прослухали на відео авторське читання останнього, програмного вірша «Сократ» Троянова. Після цього мені багато хто говорив, і більш за все члени його театру, про те, що вони плакали, слухаючи його,– як ми всі осиротіли, як нам не вистачає його мудрого і виваженого слова, його неперевершеного читання, і головне – його прометеївської постаті. Справді можна казати, що відсутність визначає ціну всьому, а про людей, таких як М.О. Троянів, і говорити годі…
Дивлячись на життя Миколи Олексійовича, згадую слова О.С. Пушкіна, сказані ним в статті «Вольтер», про те, що «Незалежність і самоповага одні здатні нас піднести над дрібницями життя і бурями долі». З моєї точки зору він блискуче втілив у своєму житті ці дві важливі настанови, бо, гідно пройшов війну і аморальні випробування совкового життя. Він зміг зберегти незалежність, створивши власний театр, і не втратив самоповагу, коли відмовився від посади директора державного театру. А от чому йому це вдалося, Микола Олексійович відповів на це питання вибором епіграфу І. Канта до своєї останньої книжки «Аппієва дорога» (вірші та п’єси, Миколаїв, 2012 р.): «Дві речі наповнюють душу все сильнішим подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них, – зоряне небо наді мною й моральний закон внутрі мене».
Завдяки характеру, невгамовної любові до книги і театру, все життя М.О. Троянова виглядає глибоко продуманим і совісним. Вслухайтеся в читання його останнього вірша «Сократ», яким він за три місяці до смерті підвів підсумок свого життя і в ньому залишив нам свій духовний заповіт, в якому він порівняв своє життя з життям Сократа. Спілкуючись (як потім з’ясувалося в останній раз) з Миколою Олексійовичем, я не став його бентежити і навантажувати своїми новими відомостями про Сократа (Арістея Проконесського), який народився на відстані лише 300-400 м від помешкання Троянова тут, в Ольвії-1 (Табірне Поле, біля Дикого саду), 2749 років тому і помер на 94-му році життя. Я вже не кажу про збіг імені та прізвища Микола і Миколаїв, Троянов і Троя. З цього приводу Пушкін говорив про те, що бувають дивовижні зближення. Можу від себе лише додати, що за кожним таким «випадковим» зближенням постає Господь Бог…
У річницю сконання Миколи Олексійовича Троянова вперше показую відео моєї останньої розмови з ним про війну, про найщасливіші роки його життя, і про його останній вірш «Сократ» – Царство йому Небесне і вічна пам’ять від нас, нащадків і земляків засновника античної культури Арістея Проконесського – Сократа!
(Звертаю увагу новачків, що клікаючи на текст, виділений блакитним кольором, ви потрапляєте на відео, про яке йдеться в тексті!)
