Сформульовано два парадокси античної культури зв’язаних із створенням її кіммерійцями і скіфами з роду Таргітая. Показано, що рішення їх стало можливим із започаткуванням нової науки апокрифології, яка вивчає приховані тексти і тайни у будь-яких артефактах. Методика апокрифології дозволяє також остаточно вирішити гомерівське питання, як таке.                       Ключові слова: апокрифологія, лапідарні автографи, Гомер, псевдоніми.

В статті «Іманентний метод рішення гомерівського питання» доведено, що цій метод дозволяє встановити реальні деталі біографії Гомера без використання прихованих віршів, які були виявлені під час аналізу алегоричного сенсу в іменах і назвах «Іліади» та «Одіссеї». Головний висновок цієї роботи полягає в тому, що міфологія епосів Гомера є правдоподібною і навіть науковою, якщо вникати в зміст алегоричного оформлення назв та імен. Насправді іманентний метод є необхідною складовою більш загального методу апокрифології, а його виділення є штучним заради того, щоб довести простим способом те, що в структурі своїх епосів Гомер заклав визначення дат автобіографії з використанням Афінської хронології. В 11-му вип. «Апокрифології історії України», «Де плавав Одіссей? (реальні докази)» теж без прихованих віршів доведено, що Гомер народився в Ольвії-1, розташованій біля міста Алібанта (Миколаїв), яке сьогодні розкопане і отримало назву археологічного пам’ятника «Дикий Сад».

Апокрифологія (грец.  ἀπόκρῠφος ‒ таємний, прихований; λογος – слово) ‒ нова галузь історичної науки, що вивчає приховані тексти і тайни у будь-яких артефактах. Історія апокрифології починається з таємних віршів, що складалися з п’яти імен і п’яти віршів у строфах, які читаються в  «П’ятикнижжі» за підписами Мойсея і Давида. Цю традицію продовжили в античні часи Арістей Проконесський, Клеопатра, Гомер, Ахілл та їх діти Скіф і Анахарсіс. Основи античної культури заклав Арістей Проконесський, його кіммерійське ім’я було    Арпоксай. Він був сином засновника роду скіфів, кіммерійського царя Таргітая і його доньки Сфено, яка розгадала таїну прихованих віршів Мойсея і навчила їх складанню сина Арпоксая. Сфено була донькою Таргітая і Клеобуліни, доньки Зороастра і доньки Кадма, Буси. Традиція приписує створення грецького алфавіту Кадму й тому можна припустити, що до цього був причетний Таргітай.

Але все, що було сказано тут, могло би так і залишиться невідомим, якщо б не була розгадана таємниця «Слова о полку Ігореві» (єдиного у всесвітній літературі, в якому в алегоричній формі було відкрито код шифрування прихованих акро- мезо- і теле-віршів!) – дивись наукову монографію на російській мові «Тайны «Слова о полку Игореве», Миколаїв, 2005. Перша спроба використання цієї методики для розшифровки акротелевіршів в напису на так званому «камені Мастора» зафіксована в моїй книзі на російській мові «Гомер. Имманентная биография» (Миколаїв, 2001). Там були визначені дата народження Гомера, 14 вересня 657 р. до н.е., а день і місяць загибелі (з похибкою у 13 днів, 15 серпня, замість 28 липня) 581 р. до н.е. Сьогодні вже є сотні підтверджень цих дат в лапідарних написах, знайдених (увага!) не Греції, а в Північному Причорномор’ї. Отже на базі цього можна стверджувати, що Гомер був кіммерійським царем, який народився і упокоївся на миколаївській землі. Але, археологи сьогодні доводять, що Гомер на нашій землі не бував і відповідно не міг народитися.

Якщо подивитися на проблему очами археологів, то всі античні міста Північного Причорномор’я переповнені давньогрецькими, а не кіммерійськими артефактами і так само є декілька сотень написів, опрацьованих науковцями, в яких немає й згадки про Гомера. Їх логіка базується на тому, що кіммерійці і скіфи, які тут жили, не мали власної писемності та влади в грецьких містах, а значить це все створили греки і не має ніяких причин відмовлятися від терміну давньогрецької колонізації. І це є першим поверхневим парадоксом!

Як відомо наука розвивається за схемою парадигма-парадокс-парадигма і т.д. Парадигма – це усталенні знання про часи гомерівського буття, а парадокс – це нові знання, які протистоять їм. Отже треба розібратися в нових знаннях, які пов’язані з використанням апокрифології для їх здобуття. Спочатку про те, як це було зроблено і яка база знань накопичена за останні 17-ть з 37-ми років праці в цьому напрямку? Наукова публікація статей на цю тему розпочата в 2012 р. на сайті «Гомер і Атлантида». Сьогодні робота йде над виданням багатотомного наукового «Довідника прихованих текстів першоджерел античності», в якому передбачені томи: 1. Введення в апокрифологію; 2. Автографи Арістея Проконесського, Клеопатри, Ахілла і Скіфа; 3. Автографи Гомера; 4. Автографи Анахарсіса; 5. Апокрифологія  писемних творів Арістея Проконесського, Клеопатри, Ахілла і Скіфа; 6. Апокрифологія «Іліади», «Одіссеї», Гімнів Гомера; 7. Апокрифологія творів Гесіода, «Аргонавтики», «Діалогів» Платона, як праць Гомера.

В першому томі буде надана методика читання прихованих віршів у текстових першоджерелах, а також в лапідарних написах. Головна різниця полягає в тому, що писемні джерела мають розлоги тексти з певною структурою, а лапідарні написи можуть складатися з одного-трьох слів (виникає природне запитання: що можна сказати в одному слові?). Основу прихованих текстів складають п’ятиіменні вірші, які входять до гімнів Пеану та Олімпу, відібраних в порядку їх використання в тексті. Для цього в Пеан відбираються лише вперше згадані імена та назви, а до Олімпу включаються всі імена і назви, в тому числі і повторні. Саме завдяки цьому і вдалося знайти приховані вірші в епосах, коли були складені таблиці для назв та імен в кожній з пісень епосів.

Основним прийомом складання прихованих віршів в лапідарних написах є використання коду «буква-цифра» для шифрування імен та назв, а також дат різного роду подій. Завдяки цьому навіть в одному слові можна зашифрувати автора (через дату його народження) та дату присвяти і кому. Оскільки латинський алфавіт не має такого гнучкого шифрування, то його абетку треба транслітерувати в грецьку. На моєму сайті «Гомер і Атлантида» та в статтях наведені приклади, як для епосів, так і лапідарних написів, щоб зрозуміти як це працює.

 Табл. 1. Грецькі псевдоніми кіммерійсько-скіфських творців античної культури

(Курсивом позначені ті псевдоніми, що згадуються у інших авторів)

Базовими свідченнями є дані отримані з лапідарних текстів, оскільки вони є автографами, які дійшли в первинному виді. Всього проаналізовано 1166 лапідарних написів, знайдених (увага!) не в Греції, а в Північному Причорномор’ї. Ці автографи розподілилися між шістьма авторами: Арістеєм Проконесським (30), Клеопатрою (38), Ахіллом (91), Скіфом (60), Гомером (492) і Анахарсісом (456). Це дає можливість визнати їх історичними особистостями і нашими земляками. Другим досягненням цього дослідження є те, що метод апо-крифології дозволяє визначити псевдоніми, які мали кіммерійсько-скіфські творці античності. Попередні дані надані в Табл. 1, у Ахілла поки що вдалося виявити лише один псевдонім – Алкея. Псевдоніми, які вказані в Табл. 1 звичайним шрифтом, перевірені і в них знайдені приховані тексти, вказаних авторів.

Переважна більшість псевдонімів, які вказані курсивом взяті з колективної праці під псевдонімом Діогена Лаертського (приблизна назва твору: «Життєпис і думки тих, хто прославився у філософії, і у стислому вигляді зведення поглядів кожного вчення»), яка поки що повністю не опрацьована мною, але вже з назви псевдоніму видно, що ідея її належить Гомерові, бо Діогеном у міфі був Арістей Проконесський, а Лаерт було ім’ям батька Одіссея, тобто Гомера. Так само Анахарсіс придумав для себе псевдонім Арісто-теля, який складається з його природного імені Арісто-н і літературного –Теле-мах, сина Одіссея. Під ім’ям Павсанія в творі «Опис Еллади» сховані Анахарсіс, його донька Клеобуліна, а також молодший син Никон. «Історія» Геродота була започаткована Арістеєм Проконесським, який за рік до сконання передав Клеопатрі і Гомеру 20 папок, які він напрацював за довге життя, плаваючи по світу. До речі, сам псевдонім Ἡρόδοτος Ἁλικαρνᾱσσεύς читається, як «Героїчний переказ моряків». Поки    вдалось виявити, що Гомер написав перші 2 книги і частину 3-ї, яку завершив Анахарсіс разом із своєю донькою Клеобуліною. Вона написала 4, 5 і 6 книги, а на початку 7-ї книги вже йдеться запис її молодшого брата Никона про її загибель в Херсонесі, який написав і 8-му книгу про битву при Саламіні. Никон, як скіфський цар, брав участь в цій битві на чолі 27 кораблів, які входили до складу Афінської ескадри. На початку 9-ї книзі Никон записав, що він передав для продовження її в Елаї (Седдюльбахір) своєму синові Олександру (Аполлоніду Нікійському), а той завершив її писати в Нікії (о. Березань) в 427 р. до н.е. Якщо Арістей Проконесський почав вести свої історичні нотатки після вигнання батьком з Аїду (Миколаїв) в 714 р. до н.е., то можна сказати, що «Історія» Геродота створена родом Таргітая за 287 рокі, тобто майже за три сторіччя!

Отже зі сказаного вище видно, що опанований доволі великий масив прихованої інформації, який радикально змінює наші уявлення про історію античного світу. З цим детально можна ознайомитися у 12-ти вип. науково-популяр-ної серії «Апокрифологія історії України» (Миколаїв, 2017). На базі прихованих текстів письмових творів і розшифровок 100 автографів складені реальні біографії: Арістея Проконесського (вип.1), Клеопатри (вип. 2), Гомера (вип. 3), Ахілла (вип. 4), Скіфа (вип. 5) і Анахарсіса (вип. 6), і є вип. «Де плавав Одіссей? (реальні докази)» (11) та «Апокрифологія історії Атлантиди» (вип. 12), де надані розшифровки, ключових «Діалогів» Платона,– «Тімея» і «Критія».

Причому, якщо на початку роботи довелось шукати де є приховані тексти, то в кінці – де знайти такі тексти щоб їх не було. Чи не дивно виглядає те, що двічі (в 598 і 594 рр.) в Афінах об’являвся конкурс на найкращого поета Еллади і ніхто з греків в ньому не брав участь, крім «варвара» Гомера? А, коли варвар Перс таємно переписав у Гомера його твір і подав його під ім’ям грека Гесіода, то судді на 1-му конкурсі присудили приз «греку» Гесіоду, а не «варвару» Гомеру за «Одіссея». Через те можна сформулювати другий, більш глибинний, парадокс античності: як так сталося, що варвари (з погляду греків), кіммерійці і скіфи, які не мали власної писемності, змогли не тільки розробити грекам   античну культуру, а і сховати в неї власну, більш точну, історію? Що було для них головним рушійним мотивом і звідки взялася ця перевага над греками?

Відразу зауважу, що принципово не можливо знайти відповідь на це ключове запитання, якщо не рахуватися з існуванням Атлантиди, яка була розташована в Криму і яка загинула після вибуху вулкану Санторін (за даними Гомера, що збігаються з науковими!) в 1447 р. до н.е. Атлантида була по суті першою європейською, корабельною, державою. Кіммерійці Атлантиди керували великою кількістю грецьких прибережних міст в Мармуровому, Егейському і Чорному морях. Це змушує крито-мінойську цівілізацію перейменувати в атлантичну. Напевно через те загальною мовою для атлантів була грецька, а не кіммерійська. Зрозуміло, що в ті часи, як і в античні часи, існувало значне розшарування в рівні знань і культури між степняками і моряками, мешканцями прибережних міст Кіммерії та Скіфії. Так само, якщо кіммерійці-атланти керували греками в ті часи, то можна припустити, що рівень їх знань та організації теж був вищий за них. Гомер пише, що жерці попередили і 10 родів на 10 кораблях за 4 дні до загибелі Атлантиди припливли в Гілею і тут заснували місто, яке він назвав в «Одіссеї» Алібантом (Миколаїв). Через півтори століття після того, як Алібант («Філа померлих») перестав існувати, Таргітай, пам’ятаючи про своє атлантичне походження, привів сюди своє кіммерійське плем’я і побудував, завдяки торгівлі зерном з греками, біля Алібанту три міста в 753 р. до н.е. Ольвію-1, Борей і Нісон, а потім ще 8 міст в Гілеї та 2 міста в Елладі. Оскільки Гілея була каморою Еллади, то тут крім кіммерійців і скіфів селилися греки, троянці, та інші народи, а керували ними кіммерійські царі. Коли олігарх, кіммерійський цар, Арістей Проконесський (за рік до смерті) в 641 р. до н.е. передавав свої статки для будівництва міста–фортеці Ольвії-2 (с. Парутине) Гомеру і Клеопатрі, то в заповіті він наказав селити в ньому греків майстрів та торгівців.

З цього витікає, що традиційні з атлантичних часів зв’язки кіммерійців і греків не переривалися завдяки кораблям. Гілея входила, як окрема філа, до складу 10 грецьких філій Пританії в Афінах. Але в ті часи, коли до влади приходили такі царі варвари-скіфи, як Пан, або Савлій, то зв’язки з Афінами припинялися. Можна припустити, що поки існувало плем’я нащадків атлантів (царські скіфи), то вони, як продовжувачі атлантичної культури, були запорукою єдності кіммерійської та грецької культур і мови, а влада тоді відійшла до греків в Афіни. Окрім того, деяке відставання греків від кіммерійців в розвитку писемності пов’язане, ймовірно, з тим, що Таргітаю і його родичу, фінікійському царю Кадму, належить створення грецького алфавіту, яке призвело до того, що грецька писемність стала прерогативою кіммерійців і вона розвивалася швидкими темпами лише тому, що зосередилася в їх родовому колі.

Головним рушійним мотивом створення для греків античної культури на базі їх мови було намагання зберегти пам’ять в прихованих віршах про велич і злет культури Атлантиди, а також про власну історію для своїх нащадків. Заради цього вони згодні були перейменуватися в греків (Табл. 1), що сьогодні і вводить дослідників в оману і складає загальне враження, що насправді все це створили греки. Зазвичай рішення парадоксів призводить до створення нової науки, якою стала в нашому випадку апокрифологія, котра, як на мене, може прислужитися для остаточного вирішення гомерівського питання.

Джерела та література:

1. Золотухін А.І. Гомер. Іманентна біографія.– Миколаїв, АТОЛ, 2001.                       2. Золотухін А.І. Таємниці «Слова о полку Ігореві», (монографічне дослідження), Миколаїв, 2005.                                                                                                               3. Золотухін А.І. Біографія Арістея Проконесського. Гум. Вісн. НУК, вип. 9               4. Золотухін А.І. 12 вип. «Апокрифології історії України», Миколаїв, 2017.               5. Золотухін А.І. Іманентний метод рішення гомерівського питання. 2017.