ОСТАННІЙ ВІРШ ТА ФОТО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЯК БОЖЕ ОДКРОВЕННЯ!

                                                                                «Не я пишу – це мною пише Бог.»                                                                                                                           Д. Кремінь.

Усі Пророки є обранцями Божими в тому сенсі, як про це писав О. Пушкін в трагедії «Моцарт і Сальєрі» (переклад Миколи Бажана):                                                      «Коли б усі так почували силу
Гармонії! та ні: тоді б не міг
І світ стояти, бо ніхто б не дбав
Про справи життьові, низькі й буденні;
Всі віддались би вільному мистецтву.
Нас мало обраних, щасливців вільних,
Які користь огидну відкидають,
Єдиного прекрасного жерці.
»

Будь-який Геній живе і працює за програмою Божою, яку Тарас Шевченко називає в останньому вірші долею (за римською міфологією це три сестри Парки, а в Древній Греції – це Мойри), перед якою він веде роздум-сповідь, передчуваючи наближення смерті. Нова наука апокрифологія, яку розвиваю з 1980 р. [3 с], дозволяє стверджувати, що міфи є іншомовним віддзеркаленням реальної історії. Якщо убрати з міфів алегорію, то вони перетворюються в суху історію фактів. Пушкін розумів, що він був обраний Богом – дивіться цитату. Тут спробую довести з використанням апокрифології, що Тарас Шевченко був теж обраним і розумів це значно глибше та конкретніше.

Як відомо, свій останній вірш Шевченко записав 14 і 15 лютого 1861 р. на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 р. (Рис. 1). [4]

1

Рис. 1. Пробний відбиток офорту автопортрета Т.Г. Шевченка 1860 р.

На жаль до нас не дійшов повний текст цього вірша, ось що пише Вікіпедія про це: «Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 року, потім переходив до інших власників. Доля автографа довгий час була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві. Внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не  прочитуються». З огляду на те, що буде сказано нижче, справою честі шевченкознавців є пошук втрачених рядків тексту, – не може бути, щоб в ланцюжку тих людей та їх друзів, у кого  перебував автограф Генія, хтось таки не переписав весь текст його для себе?!.

* * *                                                                                                                                   Чи не покинуть нам, небого, 14 лютого                                                                     Моя сусідонько убога,                                                                                             Вірші нікчемні віршувать,                                                                                             Та заходиться риштувать                                                                                 5Вози в далекую дорогу,                                                                                              На той світ, друже мій, до Бога,                                                                    Почимчикуєм спочивать.                                                                              Втомилися і підтоптались,                                                                                          І розуму таки набрались,                                                                                       10.То й буде з нас! Ходімо спать,                                                                              Ходімо в хату спочивать…                                                                                   Весела хата, щоб ти знала!..                                                                                     Ой не йдімо, не ходімо,                                                                                                   Рано, друже, рано —                                                                                         15Походимо, посидимо —                                                                                               На сей світ поглянем…                                                                                            Поглянемо, моя доле…                                                                                              Бач, який широкий,                                                                                                      Та високий, та веселий,                                                                                        20Ясний та глибокий…                                                                                      Походимо ж, моя зоре…                                                                                                  Зійдемо на гору,                                                                                                      Спочинемо, а тим часом                                                                                          Твої сестри-зорі                                                                                                  25Безвічнії попід небом                                                                                      Попливуть, засяють.                                                                                                Підождемо ж, моя сестро,                                                                                  Дружино святая!                                                                                                         Та нескверними устами                                                                             30Помолимось Богу,                                                                                                   Та й рушимо тихесенько                                                                                                В далеку дорогу —                                                                                                            Над Летою бездонною                                                                                                  Та каламутною.                                                                                            35Благослови мене, друже,                                                                                    Славою святою.                                                                                                            А поки те, та се, та оне… 15 лютого                                                                       Ходімо просто-навпростець                                                                                     До Ескулапа на ралець —                                                                                       40.Чи не одурить він Харона                                                                                          І Парку-пряху?.. І тойді,                                                                                                  Поки б химерив мудрий дід,                                                                                       Творили б, лежа, епопею,                                                                                      Парили б скрізь понад землею,                                                                                       45Та все б гекзаметри плели,                                                                                       Та на горище б однесли                                                                                        Мишам на снідання. А потім                                                                              Співали б прозу, та по нотах,                                                                                       А не як-небудь… Друже мій,                                                                                    50О мій сопутниче святий!                                                                                  Поки огонь не захолонув,                                                                                                Ходімо лучче до Харона —                                                                                          Через Лету бездонную                                                                                                Та каламутную                                                                                                  55Перепливем, перенесем                                                                                              І славу святую —                                                                                                      Молодую безвічную.                                                                                                    Або цур їй, друже,                                                                                                            І без неї обійдуся —                                                                                                        60Та як буду здужать,                                                                                                  То над самим Флегетоном                                                                                          Або над Стіксом, у раю,                                                                                                Неначе над Дніпром широким,                                                                                          В гаю — предвічному гаю,                                                                                65Поставлю хаточку, садочок                                                                                  Кругом хатини насажу,                                                                                    Прилинеш ти у холодочок,                                                                                    Тебе, мов кралю, посажу.                                                                                      Дніпро, Україну згадаєм,                                                                                              70Веселі селища в гаях,                                                                                    Могили-гори на степах —                                                                                               І веселенько заспіваєм...

За давньогрецькою міфологією у богині Ночі було три дочки Мойри, які плели пряжі долі людини та спостерігали: Клото – за неухильну й спокійну дію долі, Лахесіс – за її випадковостями та Атропа – за невідворотність рішень, тобто за смерть. У вірші Поет веде бесіду саме з Лахесіс («Долею»), він знає, що вони сестри й дочки Ночі (24 рядок вірша). Якщо будете читати Вікіпедію з цього питання у двох варіантах Гесіода й Платона, то знайте, що ці два імені належать Гомерові! Завдяки апокрифології з’ясовано, що всі кіммерійські творці античності й християнства мали десятки грецьких псевдонімів, що давало можливість «варварам» друкуватися й бути представленими в Грецькому світі. Так був створений міф про виключно грецьке походження Античності й Християнства, якій руйнує апокрифологія.

Отже, з’ясуємо на яку гору (22) Поет кличе Лахесіс-Парку-пряху (41) та де та гора реально знаходилася? У Гомера, в «Іліаді», та «Одіссею», боги живуть на горі Олімп. Залежно від обставин він розміщав Олімп або в Греції на реальній горі Олімп, або на батьківщині, в Аїді (Миколаїв). Останню він вважав головною та найвищою в широтному, географічному, розумінні, бо вона була розташована далеко на півночі від Еллади. Згадка про Стікс (63), Лету (54) й Флегетон (62) не зоставляє сумніву в тому, що у вірші мова йде про Спаський курган в Аїді (Миколаїв).

2

               Рис. 2. Фото розташування міст Алібанта та Ольвії-1 в Миколаєві

Завдяки апокрифології доведено, що Гомер народився в Ольвії-1 біля Алібанту, це місто, де пів тисячоліття жили кіммерійці-атланти, яких Бог врятував за 5 днів до загибелі Атлантиди (була розташована біля сучасної Євпаторії в Криму) під час вибуху вулкану Санторін в 1447 р. до н.е. [2, 3a] Місто Алібант (Рис. 2) розташоване на Табірному Полі Миколаєва, воно досліджене археологами й отримало назву як археологічний пам’ятник «Дикий Сад».[2] Кіммерійський цар і моряк Гастій (8.10.810-8.10.776) від своїх предків добре знав де знаходилася їх батьківщина з містом атлантів і, мабуть, як моряк бував тут. Через те й вирішив з Каппадокії (Туреччина) з вагітною дружиною, єгипетською царицею Філаінією (25.8.800-8.10.715) та трьома дітьми повернутися на батьківщину, де 120 р. тому ще існувало місто-атлантів його предків.

В перший день прибуття на батьківщину, 16 липня 776 р. до н.е., тут народився кіммерійський цар Таргітай (16.07.776-8.10.696), засновник Скіфської держави. Від цієї дати в кіммерійській хронології (розроблена Арістеєм Проконнеським, Клеопатрою (Сапфо) та Гомером в 644 р. до н.е.) відраховувалися арифметично роки та дні. Гомер в кіммерійській хронології народився в 61 д. 119 р., а в сучасній – 14 вересня 657 р. до н.е. Точність встановлених дат на базі кіммерійської хронології верифікується збігом сучасних розрахунків NASA з двома сонячними затемненнями, описаними Гомером в прихованих текстах «Одіссеї» та в «Началах» Евкліда (це теж псевдонім Гомера), відповідно, 30 вересня 609 р. до н.е. та 11 лютого 606 р. до н.е. і ще найдавнішими свідченнями появи комети Галлея в багатьох автографах творців античності.

Мертве місто атлантів Арістей Проконнеський назвав Аїдом, а Гомер – Алібантом («Філа померлих»), тобто теж Аїдом. Дарма багато хто з дослідників шукав батьківщину Гомера на острові Ітака, бо Ітака в алегоричному сенсі розшифровується як «Моє житло». В Греції він так називав міста Елай та Калліополь, де перебував у вигнанні (Рис. 3). Для того, щоб не було сумливу де він народився, Гомер в «Одіссеї» (XXIV, 304) прямо записав: «Родом я з Алібанту».

Кіммерійський цар і засновник скіфської держави, моряк, Таргітай, у 20 р. поплив у Фінікію до царя Кадма, з яким він складав грецьку абетку на базі фінікійської, де жила дружина Зороастра, дочка Кадма, цариця Буса (згадайте в «Слові о полку Ігоревім», де «готськия красниє деви… поють врем’я Бусово» [1]). Від неї подався до Вавилону, де у передмісті Ісін жив пророк Зороастр (8.10.794-8.10.714), посватав доньку Буси й Зороастра, Клеобуліну-I (21.08.774-8.10.694), та привіз її сюди до Алібанту. [2, 3b] Таким чином, усі творці Античності й Християнства стали нащадками атлантів та пророка Зороастра. В Аїді одночасно із заснуванням Риму, 7 серпня 753 р. до н.е., Таргітай збудував 3 міста: Ольвію-1 біля Алібанту, Борей, на місці сучасного будинку Адміралтейства в Миколаєві на березі р. Інгул (Стіксу) і в Широкій Балці – Нісон. В Ольвії-1 та Бореї народилися майже всі засновники Античності й Християнства! [2]

Географічне визначення розміщення Аїду дає можливість визначити річки, що існували навколо нього, згадані в останньому вірші Тараса Шевченка: Кокіт і Флегетон (62) це Південний Буг, а Стікс (63) і Лето (33) – це Інгул, через який Харон (40) перевозив до Аїда на лівий беріг Стіксу (Інгулу) з гаю (65) Персіфони, розташованому на правому березі Стіксу на півострові Стрілка в Миколаєві, де сьогодні розміщено парк Перемоги. За Гомером тут розміщалися Асфоделеві луки та гай Персіфони, по яких блукали тіні померлих, що не вчинили злочинів, фактично це були поля блаженних – Елізіум. Дивує те, як точно для свого часу Поет описав цю географічну ситуацію у вірші так, начебто він точно знав, де був розташований Аїд в Миколаєві, хоча точних свідчень тоді ще не було, як поки що не має точних даних про перебування Т.Г. Шевченка в Миколаєві.

Починаючи від 35-го рядка вірша йде пропозиція Поета обдурити Харона й Атропу-Парку-пряху за допомогою Ескулапа (нижче буде доведено, що в реальності Ескулап був сином Атропи!), тобто Поет мав ще надію видужати й пожити тут в раю біля Стіксу (Інгулу). Зверніть увагу на 62 і 63 рядки вірша – це свідоцтво того, що Шевченко добре знав творчість Гомера, який в «Одіссеї» вважав Стікс (Інгул) підземним рукавом річки Океану (Дніпра) в Аїді. В реальності Інгул, хоча й проходив близько до Дніпра, але прямого поверхневого з’єднання не мав. Ймовірно, додатком для цього припущення Гомера про «підземний Стікс» було те, що Інгул  після Аїду разом з П. Бугом, як інші гирла Дніпра, впадав в сучасний Дніпро-Бузький лиман. Місто Борей було назване так на честь самого північного царя Таргітая. З нагоди 100 р. загибелі від лідійського царя Гіга під Троєю Таргітая і його доньки Сфено, матері засновника Античності й Християнства, Арістея Проконнеського, Клеопатра (Сапфо) перейменувала місто Борей в Борисфен 8 жовтня 596 р. до н.е., поєднавши в назві імена Таргітая (Борея) і Сфено. Так реальні річки Інгул та Дніпро після міфічної назви їх річкою Океан отримали перші історичні назви – Борисфен. [2]

Але найбільш парадоксальним у вірші Тараса Шевченка є тлумаченням рядка 39: «До Ескулапа на ралець», яке зазвичай подають як «Тобто з подарунком до лікаря». Кого ж тут бачив Ескулапом Шевченко, якого він називає «мудрим дідом» (62) і як може бути плуг подарунком на якій можна піти? Бо ралець – за «Етимологічним словником російської мови» М. Фасмера є «маленький плуг без коліс». Щоб утримуватися в рамках міфології, процитую Вікіпедію: «Аскле́пій  (від  грец. Ασκληπιός, також Ескулап від лат. Aesculapius) –давньогрецький бог лікування, син Аполлона й  Короніди, доньки владаря лапітів Флегія. Мистецтва лікування навчився від кентавра ХіронаГесіод зображує Асклепія не як бога, а як героя». Заміна Гомером- Гесіодом Ескулапа наближує нас до того, що це була реальна людина.

Під Аполлоном в апокрифології традиційно йдеться про Гомера. Виявлено, що назву «Кентавр» придумала для Гомера його мати Клімена, яка була онукою геніального Арістея Проконнеського, вчила дітей і знала не менше п’яти мов та ще багато чого. З Ліком, наприклад, вона навчала в Аїді гіпнозу своїх дітей Єлену Прекрасну, Гомера, Ахілла та ще Клеопатру, дочку свого чоловіка, Ліка, від іншої дружини, Іди. За основу слова «Кентавр» вона взяла (пророче!) скіфського царя Пана, який народився в Пантикапеї (Тавриді), тобто «Кен» – це поганий (скіф), а «Тавр» – з Тавриди. Пророче тому, що Пан, захопив силою владу в Аїді у старшого брата Ліка та вигнав в 646 р. до н.е. рід Гомера на 35 р. з батьківщини. Хіроном називала себе Клімена тому, що була «жорстким» вчителем.

Після вигнання Паном, родина Гомера перебралася під покров їх предка Арістея, що жив у власному місті Проконнесі (о. Мармора, Рис. 3), який допоміг їм оселитися в місті Елаї (Седдюльбахір, Туреччина), що було збудоване Таргітаєм і за його життя мало назву Кіммеріда. Місто було розташоване на кінці довгого сучасного Галліополійського півострову і знаходилося через сучасну протоку Дарданелли в 13 км проти Трої (Рис. 3). Коли Гомер повернувся в 621 р. до н.е. з Єгипту та Фінікії, де він 8 років шукав свідчення про Атлантиду, то в Елаї він відразу одружився з Пенелопою. Ім’я Пенелопи (25.08.649-4.08.577) може алегорично трактуватися як «нитка та качок пряжі», тобто Парка. Можливо Тарас Шевченко саме її мав реальним прообразом Атропи («Непутньої»), бо вона такою й була в житті, а померла тут в Аїді. Гомер-Гесіод в  прихованих віршах «Щита Геракла» (259 гекзаметр) називає саме Пенелопу Атропою в 16-му прихованому вірші Пеану через те, що вона була причетна до вбивста його рідної сестри Клеопатри (Сапфо), Музи творців Античності Арістея Проконнеського, Гомера, Ахілла і Анахарсіса. Пенелопа була донькою Ікара з Аїду (Миколаєва), котрий теж з родиною втік від Пана до Елаю. В міфології це був цар лапітів Флегій («Орел»), тобто Ікар. Реально в житті Ікар (23.09.685-31.08.619), як і в міфі був сміливим моряком, але загинув не в юності, а в 66 р. у корабельній аварії.

У вигнанні в Гомера й Пенелопи народився в Елаї Анахарсіс. Наведу крім Ескулапа ще декілька з 52-х його грецьких псевдонімів: Езоп, Арістотель, Геродот, Аристофан, Архімед, Софокл, Евріпід, Ератосфен, Павсаній, Страбон, тощо. Його в Елаї, як і своїх дітей, навчала й виховувала Клімена (Кентавр Хірон). Він у 25 р. на 2-х Панафінеях був визнаним Мудрецем Еллади, де змагався в красномовності з 11 жерцями Еллади. На портретах підписували його пораду, як Ескулапа: «Стримувати язика, шлунок та статеві органи», в його лапідарних написах знайшовся такий афоризм: «Спорт – це ліки проти неробства». Анахарсіс (8.09.620-11.09.513) народився й помер в домі, збудованим Гомером в Елаї у вигнанні, прожив 107 р. і в день смерті записав на камені лише два слова: «Θῦς Ἀτώτεω» – «Жертвопринесення мученика». Камінь з цим автографом був знайдений на горі Мітрідат (Керч) в 1873 р.

Те, що скіфський цар Анахарсіс був визнаний Мудрецем Еллади Шевченко міг дізнатися з декількох творів, що існували в той час таких, як «Історія» Геродота та Діогена Лаертського «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів» та, навіть, з усної традиції, це потребує окремого дослідження. Дивує те, що Поет назвав Ескулапа «дідом», тоді як з давніх часів наука вважала його загиблим молодим, невдовзі після визнання його Мудрецем в Афінах, адже ж справжній його вік з’ясовано лише зараз, завдяки апокрифології?! Щоправда, А.С. Русяєва доволі близько до реального визначила вік Анахарсіса, але, як і всі інші дослідники, вважала, що він народився в Скіфії, мандрував по Греції, а після повернення був вбитий на рідній землі (А.С. Русяєва. «Славетний мудрець – скіф Анахарсіс».– К: Наук, думка, 2001). Це не знайшло підтвердження після виявлення і прочитання методами апокрифології більше, ніж 640 лапідарних автографів Анахарсіса, знайдених в Північному Причорномор’ї. В них Анахарсіс сам свідчить про те, що він керував кіммерійсько-скіфськіми местами тут, а продовжував жити в домі Гомера в Елаї заради видання творів Арістея Проконнеського, Гомера і своїх в Афінах. А от Т.Г. Шевченко, як бачимо, впевнено позначив місто перебування діда Анахарсіса в Греції – звідки про це він міг дізнатися?!

Невипадково далі Поет згадує про творчість Ескулапа (43-47): «Поки б химерив мудрий дід, Творили б, лежа, епопею, Парили б скрізь понад землею, 45. Та все б гекзаметри плели, Та на горище б однесли Мишам на снідання.» Завдяки апокрифології [2, 3с] вдалося з’ясувати, що епопею «Батрахоміомахія» («Війна жаб з мишами») є твором Анахарсіса, написаного гекзаметрами, як пародія на «Іліаду», яка присвячена боротьбі і вбивству молодшим братом-степняком (мишею) Савлія моряка (жаби) Скіфа, 11 лютого 582 р. до н.е. Обидва сини Гомера й Клеопатри. Виникає природне запитання: звідки та від кого Тарас Шевченко міг дізнатися про це, якщо воно з’ясувалося лише через 160 р. після створення цього пророчого вірша?! А тепер подивиться як виглядає Галліополійський півострів на мапі (Рис. 3), де жив в м. Елаї Ескулап-Анахарсіс – чим не ралець?!.

3

              Рис. 3. Галліополійський півострів та місто Елай (Седдюльбахір)

Треба сказати ще про деякі дивовижні збіги, які є не інакше як проявом Божої волі. По-перше, про те, що пам’ятник Т.Г. Шевченко встановлений саме на Олімпі, тобто на вершині Спаського кургану в Аїді (Миколаїв) біля Астрономічної обсерваторії (Рис. 4). По-друге, на ньому Т.Г. Шевченко крокує по Спаському спуску на Захід, тобто «до ескулапа на ралець». І, по-третє, одяг його відповідає лютому місяцю, тобто можна стверджувати, що пам’ятник, створений за 63 роки до появи цієї статті, цілком є ілюстрацією до останнього віршу поета?!.

4

                      Рис 4. Пам’ятник  Т.Г. Шевченка в Миколаєві

Але це не все, продовжуючи, Поет пише: «… А потім Співали б прозу, та по нотах, А не як-небудь…». А це пророцтво вже належить до часів Київської Русі. Пророк вказує, що ключ до цих таємниць, тобто для створення апокрифології, схований в «Слові о полку Ігоревім», яке є першою оперою у світі, що написана Кирилом Туровським і виконана в Києві в 1187 р., тобто за 400 р. до першої італійської опери! І це доведено в науковій монографії «Тайны «Слова о полку Игореве» ще у 2005 р. російською, а українською – у 2018 р., в перекладі Тетяни Іванко. [1]

З’ясовано, що весь Іпатіївський літопис, який охоплює «Повість временних літ», «Київській і Галицький літописи» ця (проза) може бути «виконана по нотах. А не як-небудь», тобто оспівана. На жаль, в ті часи не існувало досконалої нотної грамоти, а може Пророк знав, що для цього можна використати сучасні наспіви відповідних частин служб, оскільки Константинопольский Типікон (Статут) тих часів буде діяти й сьогодні в ПЦУ. В монографії [1] розроблено сценарій опери і якщо відтворити в Києві дерев’яний театр-церкву там, де він був побудований Святославом Всеволодовичем в 1187 р., між Михайлівським і Софіївським соборами, то в ньому можна було б виспівати, тільки уявіть собі, – не тільки «Слово», а поступово – весь Іпатіївський літопис, тобто історію України з IX до XIII сторіч, як безперервну церковну службу!..

І на останок звертаю увагу на 71-й рядок віршу, «Могили-гори на степах», як передбачення знахідки золотої скіфської пекторалі в кургані Товста Могила 50 р. тому Борисом Мозолевським, якому в цьому 2021 році виповнилося 85 р.! Встановлено, що золота скіфська пектораль була виготовлена не греками в Афінах, а в Ольвії-2 кіммерійським царем, Трофімом Мідасом (псевдонім Емінак), правнуком Анахарсіса, в домі Гомера й Клеопатри 3 вересня 399 р. до н.е. і була присвячена 30 р. сина Атея, тобто 3 вересня 2021 р. пекторалі виповнюється 2420 років! [3 е]

Нам залишилося відповісти ще на одне запитання: хто міг бути прообразом Харона у давньогрецької міфології та у реальному житті Тараса Шевченка? Вікіпедія пише: «Харо́н – у давньогрецькій міфології син Ереба й Ночі  (варіантнімфи Стікс), перевізник померлих у царство Аїда. Більшість схильна вважати, що ім’я міфічного персонажа χάρων (харон) пов’язане з формою, що побутувала у поезії (χαρωπός) і перекладалась як особа із гострим зором, неприємним поглядом… Походження міфічного персонажа було невідоме і грекам. Так, Діодор Сицилійський (бл. 90-30 рр. до н.е) вважав, що Харон мав давньоєгипетське походження». Завдяки Апокрифології з’ясовано, що прообразом Ереба був кіммерійський цар Таргітай, Нікти – його дружина і дочка Зороастра, Клеобуліна-І, а Харона – їх син прорицатель Мопс, який народився і жив в Аїді (Миколаїв). Причому, оскільки Таргітай був сином кіммерійського царя Гастія і єгипетської цариці Філаінії, то Мопс-Харон (24.09.745-8.10.682) таки мав давньоєгипетське походження.

А кого ж реально міг ще мати на увазі Тарас Шевченко під Хароном у своєму реальному житті? От на це, ймовірно, дає відповідь якраз останнє з 10 фото (Рис. 5), що збереглися (з архівів відомо, що їх було 11), Тараса Шевченка зі своїм приятелем, маляром Григорієм Честахівським. Фото зроблено в 1860 р. в Санкт-Петербурзі. Фотограф – М. Досс. Відомо, що Г. Честахівський був одним з тих, хто настояв на похованні Тараса Шевченка саме в Каневі, а не в Києві. А потім, коли труну привезли з Києва по Лето-Дніпру до Канева, а пароплав не міг пристати до берега. Тоді він, як Харон, з іншими друзями змушений був тягнути віз з труною з прахом Поета від пароплава через Лето-Дніпро до берега біля Чернечої гори, бо коні могли налякатися і перекинути труну. Саме тому Поет передбачливо у 5-й стрічці останнього віршу записав: «Та заходиться риштувать 5Вози в далекую дорогу»!..

large

          Рис. 5. Фото Т.Г. Шевченка з приятелем, маляром Г. М. Честахівським

Миколаївцям слід втілити мрію нашого Пророка та створити в Елізіумі (парку Перемоги) саме таку заповідану хатиночку, про яку мріяв Поет (60-72) поряд зі скульптурними портретами усіх героїв, згаданих в цьому пророчому вірші-Заповіді – бо в цілому це є визнання Шевченком Миколаївської землі духовним центром Європи, де народилися засновники Античності та Християнства і де бував Христос.[2] Як бачимо, Тарас Шевченко передбачив появу апокрифології, яка має воскресити заховану нашими предками велич історії України з часів Атлантиди, Античності, Християнства, Київської Русі та, навіть, й за часів його життя, на прикладі цього неперевершеного за історичною глибиною й точністю вірша!

Отже, вся сукупність доказів, наданих вище, свідчить про те, що в останньому вірші явно порушений причинно-наслідковий зв’язок і це є  доказом того, що Тарас Шевченко був-таки обраним Богом! Порівняйте першу частину останнього вірша Тараса Шевченка (1-36), яка написана 14 лютого 1861 р., з другою (37-72) частиною, що створена наступного дня, 15 лютого, за місткістю наданих в них невідомої нікому в ті часи інформації,  – відразу стає зрозумілим, що сон обраних – це  розмова їх з  Богом!

Завдяки апокрифології зібрано вже багато доказів реальності існування Сина Божого, Ісуса Христа, як історичної особи. Встановлений його родовід по чоловічій лінії від Таргітая. Знайдені автографи Христа в лапідарних написах на камінцях і свинцевих платівках в Північному Причорномор’ї та залишених Апостолами на шляху плавання корабля з Палестини до Аїда (Миколаєва), а також свідчення про перебування Ісуса Христа в Тірі (Білгород-Дністровський) під час плавання до храму Деметри в Аїді (Миколаїв) і на зворотному шляху. В них методами апокрифології читається, що Ісус Христос на сороковини загибелі свого брата Івана Предтечі 8 жовтня 28 р. майже з усією родиною, з Батьком, Матір’ю, братами Апостолами Петром, Іваном Богословом, Яковом та сестрою Мартою, окрім брата Андрія (він пристав до Апостолів відразу після повернення Христа), плавали на кораблі на батьківщину предків для освячення храму Деметри в Аїді (Миколаїв). Ці ж свідчення читаються у прихованих текстах усіх 4-х Євангелій.

Наразі, завдяки апокрифології та багатьом знаній, набутих останнім часом іншими науками, можна наблизитися до визначення фізичного уявлення про Бога як Всесвітнього Розуму, а також Його сина Ісуса Христа, як посланця двох різних Позаземних (неорганічних, низькотемпературних, мікроквантових, плівкових) Цивілізацій. Встановлено, що дві карликові планети з зони Хмари Оорта, керують циклами духовного розвитку Європейської цивілізації. Одна з них, Ерида, вже знайдена у 2003 р., і треба ще знайти планету Х за визначеними  характеристиками, яку за її властивості необхідно назвати Афродітою. Обидві планети в перигеї наближалися до Сонця під час життя Ісуса Христа! [2, 3d]

Через те можна припустити, що на цих двох планетах, ймовірно, існують дві різні Неорганічні Позаземні Цивілізації, які через наявність дії надпровідності та надплинності при низьких температурах можуть жити майже вічно. Є певна ймовірність того, що Ісус Христос міг бути посланцем цих цивілізацій. Людству треба готуватися до наступного зближення планет із Землею, яке відбудеться у 2258 р., та до зустрічі з Ісусом Христом для Страшного Суду! «Отець не судить нікого, але весь суд віддав Сину… і дав Йому владу чинити суд, тому що Він є Син людський». (Ів. 5:22 і 5:27).

Отже, як бачимо, не дарма саме на землі предків Ісуса Христа, в Миколаєві, написаний також і пророчий епіграф до цієї статті нашого видатного, епічного, поета, лауреата Шевченківської премії, Дмитра Кременя: «Не я пишу – це мною пише Бог»!..

Список використаних джерел:                                                                                1. Золотухін А.І. Таємниці «Слова о полку Ігоревім» (Монографічне     дослідження), Миколаїв, 2018, 560 с.                                                                           2. Золотухін А.І. «Україна – душа і серце Європи» (Апокрифологія історії України),  Миколаїв, 2018, 444 с.                                                                                                    3. Золотухін А.І. на сайті «Гомер і Атлантида»  (https://homerandatlantis.com/):                 a). «Атлантида – перша корабельна держава Європи»;                                                b). «Розетський камінь як автограф Гомера»;                                                                  c). «Коротко про нову науку апокрифологію»;                                                                d). «Цикли духовного розвитку європейської цивілізації».                                            e). «Золотої скіфської пекторалі – 2420 років!»                                                     4. Шевченко Т.Г. Зібрання творів у шести томах. Поезія 1847-1861. Том 2, СС. 372, 546, 760. Київ – Наукова Думка – 2003.

P.S. Тези цієї доповіді під назвою « Останній вірш Тараса Шевченка як одкровення величі історії України! » надруковані в Матеріалах ІІІ Міжнародної наукової конференції, Ч. ІІ, ДНУ ім. Олеся Гончара, Дніпро, Україна, 26-27 березня 2021 р.

Ч_2-1

Ч_2-38 - Укр.

Comments are closed.