Більше 30 років досліджую життя й творчість Гомера. Результати наукових винахідів викладені на моєму сайті «Гомер та Атлантида» і відкриті для обговорення. Сьогоднішні події в Україні змусили мене, випереджаючи визнання моїх досліджень, написати цю статтю. Після відвідування Евромайдана в Києві, экс голова Європарламенту Єжі Бузек помітив, що «серце Європи зараз б’ється в Україні». І це є правдою, Україна територіально розташована в центрі Європи. Але, я хочу сказати світовому товариству про те, що Україна є душею Європи. Створення Євросоюзу й прагнення України вступити в нього — це циклічне повернення до Атлантичної сторінки історії Європи через 3460 років.

Трипільська археологічна культура IV—III тис. до н. е. була розташована в Дунайсько-Дніпровському міжріччі Румунії та України. На зміну трипільцям прийшла Егейська цивілізація (крито-мікенська культура) — загальна назва цивілізацій бронзового віку в 3000—1000 рр. до н. е. на островах Егейського моря, Кріті, у материковій Греції та Малої Азії. Але, ці свідчення не зовсім точні, тому що теріториально охоплюють лише частину даної культури.

Насправді Егейську цивілізацію варто перейменувати в Атлантичну й включити в неї Чорне море й Північне Причорномор’я. Фактично це була перша Європейська держава, об’єднана розвиненими корабельними зв’язками, якою керували кіммерійці-Атланти. Гераклові стовпи розташовувалися в Босфорі. Атлантида знаходилася в Криму (в районі Євпаторії), загинула від гігантської хвилі цунамі й землетрусу після вибуху вулкану Санторін в 1447 р. до н.е. З’ясувалося, що рід кіммерійця Таргітая, його сина Арістея Проконнеського (Арпоксая), праправнука Гомера і його синів, Скіфа й Анахарсіса, були нащадками Атлантів. Ці перекази передавалися з покоління в покоління. Крім того, Гомер 7 років у Єгипті збирав відомості про Атлантиду. Гомер повідомляє, що жерці попередили про катастрофу за 4 дні, і 10 знатних родин на 10 кораблях покинули Атлантиду. Вони заснували місто, яке Гомер в «Одіссеї» назвав Алібантом («Філа покійних») і через те у ньому розмістив Аїд. Нині місто Алібант розкопане археологами в місті Миколаєві (Україна) і, як археологічний пам’ятник XIII-IX вв. до н.е., одержало назву по місцю його розташування на Табірному полі в Миколаєві — «Дикий Сад». Пам’ятаючи про своїх предків Атлантів, кіммерійський цар Таргітай привів своє плем’я до мертвого Алібанту й поруч одночасно з Римом заснував 7 серпня 753 р. до н.е. три міста (в Миколаєві): Ольвію-1, Борей (Борисфен) та Нісон.

Ви запитаєте звідки ці відомості? Відповім — із схованих віршів давньогрецьких текстів «Іліади», «Одісеї», Гімнів Гомера, Гесіода (це псевдонім Гомера), «Аргонавтики» Аполлонія Родоського (це плагіат міфу Гомера), «Батрахоміомахії» Анахарсіса, Діалогів Платона «Тімей» й «Критій» (складені Гомером й Анахарсісом). Але, самі потужні докази сказаному вище з’явилися в результаті застосування методики читання схованих віршів у давньогрецьких епосах і міфах до розшифровки схованих текстів в 1072 лапідарних написах на мармурових плитах (і це тільки частина з наявних у різних музеях світу!). Ці пам’ятники знайдені археологами в останні 200 років, підкреслюю, не в Древній Греції, а в Північному Причорномор’ї. Відкриті давньогрецькі й латинські тексти на цих плитах прочитані фахівцями, але вони не мали ні авторства, ні конкретних дат. Як з’ясувалося відкриті тексти писалися заради схованих й тому відомості, наведені в них, здебільшого не мають тієї історичної цінності, що їм сьогодні приписують. Виділені сховані тексти в 1072 пам’ятниках дозволили визначити в них точні дати створення й розділити їх між п’ятьма авторами: Арістеєм Проконнеським (23 пам’ятника), Гомером (477), Ахіллом (89), Скіфом (61) і Анахарсисом (422). Підкреслюю — це автографи, які переводять їхніх творців з розряду міфічних в історичні особистості! Таким чином, засновниками Європейської культури були кіммерійці й скіфи (дати до н.е.): Арістей Проконнеський (11.02.734-25.08.640), Гомер (14.09.657-28.07.581), Ахілл (15.09.657-8.10.609), Скіф (16.09.638-11.02.582) і Анахарсіс (8.09.620-11.09.513). Гомер був останнім кіммерійцем, а його брат-близнюк Ахілл, і його сини називали себе вже скіфами. Всі вони, крім Анахарсіса, народилися в місті Ольвії-1 (м. Миколаїв). Анахарсіс (Телемах), визнаний одним з Мудреців Древньої Греції, народився під час 35-літнього вигнання Гомера і його роду з Гілеї, у місті Елаї (нині Седдюльбахир, Туреччина). Це місто заснував родоначальник їхнього роду, кіммерієць Таргітай, 4 червня 750 р. до н.е. і через те перші 100 років воно називалося Кіммерідою.

З науковими статтями про автографи Ахілла та Гомера, з його іманентною біографією, можна ознайомитися на сайті «Гомер й Атлантида». На сайті вже сьогодні наведено досить обґрунтувань цього наукового відкриття. Сховані тексти всіх 1072 автографів готуються зараз до видання у вигляді тритомного Довідника. Вони являють собою щоденникові записи п’яти перерахованих особистостей Архаїчного періоду перехідної Кіммерійсько-скіфської історії (776-513 р. до н.е.). Із цих написів видно, що історія Скіфії в ці роки також нерозривно була пов’язана з історією Стародавньої Греції, як і в часи Атлантиди. Кіммерійський цар, олігарх і поет Арістей Проконнеський (Орфей) в 19 літ був вигнаний батьком з Аїду. 13 серпня 707 р. до н.е. він був обраний до складу 9-ти архонтів-правителів Древньої Греції й до кінця днів входив до складу Прітанії в Афінах. Точно також і його нащадки, царі з роду Гомера входили до складу Прітанії, як грецькі колоністи філи Гілеї. Вони самі заснували 3 міста в Аїді (Таргітай), а також Ольвію-2 (Клеопатра, Ахілл), Тиру (Таргітай), Херсонес (Анахарсіс), Евпатор-Керкінітиду (Колаксай-Атлант), Феодосію (Арістей Проконнеський), Пантікапей (Майя, бабуся Гомера) і туди запрошували греків. Міста будувалися на гроші, виручені від продажу зерна. Давньогрецька колонізація була ініційована самими кіммерійцямі та скіфами.

Гомера прославив його онук, скіфський цар Ідантирс, що розгромив половину величезного (700 тис.) війська Дарія в Скіфії, орієнтовно, в 512 р. до н.е. Цією перемогою він урятував Античну Грецію від поневолення персами. Надалі з ослабленими персами греки й самі впоралися. Нещодавно один співробітник американської науково-популярної телевізійної програми «Дискавері» обговорював зі мною питання про створення фільму, присвяченого перемозі скіфського царя Ідантірса над Дарієм. Отже, він запитав: а що було б, якби Дарій переміг Скіфію? Я йому відповів, що не було б античної культури в такому вільному вигляді, в якому вона з’явилася Європі. Він задумався й у відповідь помітив: точно, не було б Олександра Македонського і його переможних походів. До цього я додав, що не було б і загибелі його полководця Зопіріона в 331 р. до н.е. біля стін фортеці Ольвії-2. З’ясувалося, що Ольвія-2 (село Парутіно) була побудована на гроші олігарха Арістея Проконнеського сестрою Гомера, Клеопатрою, за 33 роки. Через 4 роки після її загибелі в 591 р. до н.е. фортечні мури з боку ріки добудували її син Скіф з батьком Гомером. Ольвія-2 проіснувала з останньої чверті VII ст. до н.е. до IV ст. н.е. Царські скіфи й сармати були нащадками Гомера, вони шанували його пам’ять. Самим яскравим підтвердженням цьому є скіфська пектораль IV в. до н.е. У центрі її зображений Гомер і його нащадок в 6-му коліні, скіфський цар Атей, що тримають золоте руно — символ царської влади. Ще довше, ніж Ольвія-2, проіснувало місто Херсонес у Криму, засноване сином Гомера, Анахарсісом, в 1-й чверті VI в. до н.е. У цьому місті, перейменованому в Корсунь, 8 червня 988 р. київський князь Володимир прийняв хрещення й відразу обвінчався з візантійською царицею Анною. Зауважу, що християнство до цього існувало вже 8 століть у містах півдня Київської Русі, заснованих родом Гомера. Залишалося прийняти християнство лише північній, язичницькій частині держави. Тобто, південь нинішньої України, де була Атлантида, завжди був частиною Європи.

Зв’язок західної Європи з державами й народами, що розташовувалися на території нинішньої України, ніколи не переривався. Відповідно до давньоруського літопису «Повісті минулих літ» Київ був заснований в V в. н.е. трьома братами Києм, Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю. Навіть побіжний погляд на три перших імені наводить на думку про те, що їхні імена були епонімами трьох народів, що заснували місто: Кий — скіфів, Щек — чеxів, а Хорив — хорватів. Либідь — чисто слов’янське ім’я й персоніфікувало цей північний народ, скіфи були південним народом. Київська Русь, як держава, виникла на території двох племен деревлян і полян в VII-VIII вв. Її заснування в 862 р. пов’язують із ім’ям варяга Рюрика. З моїх досліджень «Слова о полку Ігоревім» з’ясувалося, що Рюрик не був іноземцем, тому що народився в місті Турові 25 березня 816 р. Батьком його був Тур, візантієць царського роду, а матір’ю — слов’янка Валентина Ігорівна, дочка князя Ігоря Давидовича. Київська Русь перебувала в династичних зв’язках з такими країнами Європи, як Франція, Угорщина, Польща, Німеччина, Норвегія, Візантія.

Після хрещення Володимир, а потім Ярослав Мудрий, почали створювати власну церкву, на відмінну від візантийської. Носієм цієї ідеї була донька Анни від римського імператора Оттона II, яка отримала від візантийських імператорів ім’я Никі та Ірини — від римських. Пізніше Володимир дав їй ім’я Софії через те, що вона у вигнанні (1002-1008 рр.) закінчила один з європейських університетів. В неї від Володимира 28 березня 997 р. народився син Іларіон (Никон Великий у чернецьтві) в день пам’яті Бояна, болгарського царя. Саме Іларіон, внук римського і візантійського імператорів, син Володимира, був засновником культури Київської Русі. Ним було створено «Слово про Закон та Благодать», як національна літургія, яка була пристосована до виконання в соборі святої Софії Київської. Разом з Никою він розробив архітектурний проект неканонічного собору, створив 88 найважливіших ікон, як іконописець. Серед них моделлю Оранти стала його мати. Через 6 років після смерті матері 4 вересня 1031 р., Іларіон, як митрополіт, виконав у соборі Святої Софії «Слово про Закон і Благодать». Це унікальний випадок в історії європейської культури, щоб одна і та ж людина розробила проект, розписала ікони, склала оригінальну літургію і виконала її в цьому соборі. Іларіон-Никон заклав основи літописання в «Повісті минулих літ», кожна з статей якого створена в формі служб добового богослужіння. Цю традицію продовжив його син Нестор, потім Сильвестор та Кирило Туровський. Таким чином, Київське зведення Іпатіївського летопису можна виконати сьогодні, як безупинне богослужіння. Найвищого рівня літургійна література Іларіона сягнула у творах Кирила Туровського (1101-1208), який створив видатний пам’ятник «Слово о полку Ігореві». За моїм власним переконанням в історії світової літератури «Слово» є єдиним джерелом, в якому в іномовному вигляді дано код складання прихованих віршів. Саме цей код і допоміг мені прочитати таємні вірші у творах Гомера і розгадати таїну «Слова» та інших творів. Само «Слово» народилося, як протест Кирила на дії, присланного Констянтинополем митрополіта Нікіфора II, не визнававшого заслуг Іларіона-Бояна та відсторонившого Кирила від епископства у Турові, начебто за віком. Через те, Кирил створив «Слово» у жанрі світського богослужіння. У ньому світський зміст пісень було вкладено у форму служби всенощного дбання з літією, при цьому музика й обрядова частина були церковними. Насправді це була протоопера, яку було створено за 4 віку до італійської. Святослав Грозний Київський неподалек від святої Софії та сучасного Майдану створив з дерева спеціальні палати на кшталт церкви із дзвонами для постанови, яку було приурочено до 371-ї річниці Великого Рюрика на Благовіщення 25 березня 1187 р. Була сніжна зима й кияни, які не змогли потрапити до палат, стояли біля них і слухали, а на літії  до них виходили виконавці. Постанова так сподобалася киянам, що вони вимогали її виконання. «Слово» було виконано щоденно з 25 березня до 3 квітня, допоки співаки (князі і ченці) не захрипли. Потім Кирило Туровський їздив по Київської Русі з ним, а у Чернигові виконавцями були князі, які згадані у «Слові» з Ярославною. В моїй книзі «Таємниці «Слова о полку Ігореві», яка була видана у 2005 р. невеликим тиражем за власний кошт у Миколаїві, розроблена реставрація сценарію постановки «Слова», як протоопери. Нажаль музика не зберіглася, але можна використати сучасні напеви, бо Статут Великої Констянтинопільскої церкви, за яким створено «Слово», діє й досі в нашій церкві. За 8 років я звертався до відомих композиторів, а наразі, користуючись нагодою, хочу звернутися до нашого видатного композитора Валентина Сильвестрова з проханням, — відновити музику до «Слова», і це буде гімн єднання України з 800-річною історією. Як відомо, злет і розвиток культури Київської Русі було зупинено на 250 років татаро-монгольским ігом. І знову Європу, як і в часи Дарія, було врятовано, в тому числі, й Київською Русью.

І, нарешті, ніхто не буде заперечувати, що нинішня держава Україна є спадкоємицею Київської Русі й Запорізької Січі. Хоча українська нація порівняно молода, але пам’ять народу про своє минуле віковічна тому, що вона передається генетично і зберігається на підсвідомому рівні. Переважна більшість даних, наведених тут ще не відома не тільки українцям, але й усьому світові. Але, зверніть увагу, український народ діяв на двох Майданах в повній відповідності зі своєю минулою історією.

Гомер пише про те, що пам’ять про Атлантиду передавалася з покоління в покоління протягом 800 років. Діон Хрисостом через 700 років, коли Греція почала забувати про Гомера, відвідавши Ольвію-2 (сіло Парутіно) в 95 р. н.е., пише в «Борисфенітській промові», що ольвіополіти «…крім Гомера, ні про кого іншого не хочуть говорити й слухати. Хоча вони по-грецькі говорять не зовсім уже чисто завдяки тому, що живуть серед варварів, але все-таки «Іліаду» майже всі знають напам’ять». Сьогодні ясно, що ця любов була обумовлена тим, що Гомер для ольвіополітів був їхнім земляком, але Діон Хрисостом про це змовчав. Малий герб України тризуб — це геральдичний знак засновника Київської Русі Рюрика (816-879) і він теж є свідченням пам’яті про своє атлантичне минуле. Тризу́б — у грецькій міфології скіпетр морського бога Посейдона, який був родоначальником атлантів. Запорізька Січ по своїй організації фактично була спогадом українського народу про своє демократичне життя в часи Атлантиди, Гомерівської Кіммерії-Скіфії й Київської Русі. Більшість із вищезгаданих лапідарних пам’ятників містять слова «народ вирішив», «народ ухвалив», а Київське віче відзначене літописами. Корабель аргонавтів Арго був таким же легким, як і козацькі чайки. Гомер перемагав Ахілла в змаганні зі швидкості виносу корабля на берег. Запорізькі козаки носили оселедці, як батько Гомера Лік і його вчитель Арістей Проконнеський. Більше того, сама по собі назва міста-фортеці Проконнес (острів Мармара), збудованого олігархом Арістеєм за свій рахунок в 675 р. до н.е., перекладається як «чуб, або хохол». Глибоко символічно й те, що, видані в 1798 р. перші три частини поеми «Енеїда» І. Котляревського, як першого пам’ятника нової української літератури сучасною мовою, відносяться до героя Троянської війни, описаної Гомером. О.С. Пушкін у статті «Про російську історію XVIII століття» писав, що Катерина II «… закріпачила вільну Малоросію й польські провінції». Під час південного заслання в 1820-1824 рр. Пушкін записав у Миколаєві пророчий анекдот українською мовою про сучасний майдан: «Одного разу Потьомкін, незадоволений запорожцями, сказав одному з них: « чи Знаєте ви, хохлачі, що в мене в Миколаєві будується така дзвіниця, що як стануть на ній дзвонити, так у Січі буде чутно?» — «Те не диво,- відповів запорожець,- в нас у Запоріжжі є такі кобзарі, що як заграють, то аж у Петербурзі затанцюють». І таки заграли…

Майдан 2013 р. — це підсвідоме відтворення українським народом Київського віче XII століття. Люди вийшли на київський Майдан під тривожні дзвони Михайлівського Златоверхнього монастиря після нічного побиття 30 листопада міліцейським «Беркутом» беззахисних дітей. Студенти й молодь мирно протестували проти президента Януковича, що обдурив їхні надії й не підписав угоду про входження в Євросоюз. Під час виборів Янукович обіцяв «почути кожного», а зараз не хоче чути мільйони. Відповіддю народу (не партій!) на це стало стихійне створення Майдану. Через місяць стояння людей на Майдані його чітка й демократична самоорганізація цілком відтворює Запорізьку Січ XVI століття. Щогодини протягом доби весь місяць, удень і вночі, Майдан виконує гімн своєї країни. Валентин Сильвестров зауважив, що наш гімн унікальний через те, що музику його створив церковний композитор середини XIX сторіччя Михайло Вербицький по законам літургії. За цим теж стоїть згадка народу про часи Київської Русі та йде утвердження політичної нації. Однак, при цьому необхідно пам’ятати, що будь-яка нація стверджується лише на основі правдивих знань власної історії, якою б страшною вона не була. Так у нас, час від часу, деякі «політики» і навіть «духівники» намагаються змінити в гімні перші слова «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…», як песимістичні. Цього не можна робити тому, що це теж є свідчення історичної пам’яті українського народу про Аїд Гомера, Атлантиду й Трипільську культуру, тобто про свої коріння. Душі людські не вмирають, вони живуть разом з нами. Саме про це, про історичну пам’ять, про славу України говорить український пророк Тарас Шевченко у своєму неперевершеному дружньому посланні: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні…».

Майдан — це мирне повстання українського народу, предки якого заклали підвалини Античної культури Європи. З часом Майдан має перетворитися у громадський рух позапартійних громадян України в цілому та областей, міст, районів і селищ, для кожного з членів котрого його чесне ім’я є змістом власного життя. Головне завдання такого руху — стати моральним авторитетом народу і виразником його моральних оцінок. Саме така структура може наблизити наше суспільство до он-лайн контролю будь якої влади, обраної народом. А далі треба внести Майдан у Конституцію (Л. Подерв’янський) так, щоб за його рішенням можна було відкликати будь-кого, обраного народом. У будь яких іспитах народ України може врятувати лише незалежність, самоповага та правдиве знання власної історії. Отже, рано або пізно народ доб’ється зміни влади й включення України до складу Європейського Союзу. І це буде акт історичного відродження через 3460 років першої європейської держави, якою насправді була прадавня Атлантида.

9 січня 2014 р.

м. Миколаїв, Україна                                                                                                                                                                     Анатолій Золотухін, нащадок Рюрика в 31-му коліні.